Законодавчий ринг для внутрішньо переміщених осіб

Апр 23 • Блоги1 комментарий к записи Законодавчий ринг для внутрішньо переміщених осіб

vnutrisnyo-peremisheni-osobi

Війна внесла в наше життя  багато  незвичного, небезпечного, нові терміни, героїв, закони, соціальні категорії. Одна з таких новітніх категорій – переселенці, хоча більшість з нас вважає себе біженцями.

Я відношусь до такої категорії, бо війна змусила мою родину покинути звичне середовище, будинок, речі та виїхати з Луганщини.

Тому сьогодні я хочу поговорити про те, що таке переселенці, як вони використовуються у пропаганді та як, на мою думку, має бути організовано облік осіб, що зазнали агресії.

Дослідження цієї теми дуже важливо з причин безпеки країни, це основна причина, а по-друге, з причини соціальної захищеності та питань, що будуть виникати під час війни та після звільнення цих територій, та можуть призвести до економічних негараздів.

Підкреслюю, я з родиною (мама-пенсіонер, чоловік та двоє дітей) виїхала з окупованої Луганщини, тож знайома з багатьма переселенцями, багато спостерігаю за відношенням суспільства по відношенню до нас, як з боку мешканців не окупованої частини України, так і тих, хто залишився у своїх домівках в ОРДЛО.

Усі свої спостереження я робила виходячи з особистого спілкування, досвіду, та  відношення до наявності проблеми у країні. Основна теза спостережень — безпека. Певно це ознаки тривалої її відсутності, коли ми жили в окупації. Країна, в якій йде війна, країна, відносно населення якої постійно ведеться пропаганда, не може бути безпечною. Нам треба вчитись жити з цим: з біженцями, з проросійсько налаштованими громадянами України, з терористами, що змішались з українцями, з лобістами, що інколи гірше терористів. Тому вважаю, що досвід однієї людини, не панацея, не дорожня карта, але досвід, який може вплинути на подальшу долю країни. Тож вважаю, що цим досвідом, гірким, поганим, гарним, політичним, психологічним, військовим, побутовим, варто ділитись. Треба вчитись жити війною, бо, на жаль, маючи такого сусіда, як Росія, це надовго.

Умовні категорії переселенців

Спілкуючись з такими ж як я, переселенцями, я згодом відокремила їх, сформувавши умовні категорії. Чомусь мені це здалось важливим. Певно, це від отого «усі ви там», яке дуже вміло використовують маніпулятори в ЗМІ.  Пам’ятаєте? — усі ви там сепари, усі ви там ватники, усі ви там бажали…

Цю маніпуляцію, яку б я навіть назвала створенням  інформативного симулякру, класично та впевнено розіграли проросійські ЗМІ України, схиливши суспільство в бік агресивного ставлення до «інакших»,- переселенців.

Російський шовінізм, це перша ознака руського миру. Ненавидіти інакших, плекати  агресивне ставлення одне до одного, — це дуже дієва російська зброя.

За боротьбою з  уявним , внутрішнім «ворогом»  за національною  або мовною ознакою, фізичними вадами, політичними поглядами можна не побачити зовнішнього ворога. Тому Росія так багато вкладає в пропаганду шовінізму, ксенофобії, все більше стаючи схожою на третій Рейх.

Ми усі різні. Весь світ різний. Тому не може бути однакової долі на усіх, однакових  думок, поглядів. Вони можуть співпадати, об’єднувати чи роз’єднувати людей, але не бути копійованими клонами. Але зважаючи на дієву пропаганду, яку через керовані з Росії ЗМІ України розповсюджують в Україні роблячи вразливу категорію населення, переселенців, засобом тиску та заручниками у   інформаційних війнах, я вирішила

класифікувати усіх нас, «понаїхавших», щоб створити не тільки дорожню карту для вирішення проблеми, але й психологічну карту для розуміння можливого використання цієї соціальної категорії.

Без  житла

Усіх переселенців, поки будемо називати це явище звичним терміном  ВПО  (внутрішньо переміщена особа) можна поділити на категорії та підгрупи.

Перша категорія це ті, хто вийшовши з підвалу чи бомбосховища не знайшов своє житло, воно було в руїнах після потрапляння снаряду.

Такі люди просто йшли, як кажуть,  світ за очі, вибираючи сторону «переміщення» за своїм внутрішнім уподобанням. Усі вони мають посттравматичний синдром, то ж  багато хто з них зараз каже про те, що   рішення вони приймали саме під впливом посттравматичного болю. І якщо б не паніка, то рішення вони б прийняли інше.

Хтось  у розпачі, без документів та грошей, їхав  (а коли й добиралися пішки) до родичів  у таке ж окуповане війною місто на Луганщині або Донетчині.

Хтось  їхав до рідні або просто біг у Росію, бо вірив, що там дадуть захист.

А хтось їхав  до рідних, друзів , знайомих чи не знайомих,  або ж просто навмання, довіривши долю Україні.

На війні інколи мало що залежить від тебе. Багато людей, просто не змогли потрапити в Україну через військові дії, їхали у табори біженців в Росію, звідти, вже роз’їжджалися по внутрішньо встановленим маршрутам.  У мене є друзі, котрі під обстрілом виїжджали  у тому транспорті, що був.  Автобуси надала шахта. Вони не знали куди їх вивозять, тай це було не можливо, працювати ГРАДИ. Їх вивезли в Новочеркаський табір для біженців. Вони там жили три місяці, коли їх місто стало окупованим, а лінія фронту змістилась, вони поїхали додому, зібрали, що залишилось, та виїхали в Україну.

Тож вже бачимо, що постраждалих осіб, які відносяться до категорії «залишились без житла внаслідок його руйнування»  можна розподілити по групах:

  • постраждалі, які вимушено покинули своє зруйноване житло, але залишилися  на окупованій частині (вони будуть встановлені, тільки після звільнення),
  • постраждалі, які вимушено покинули своє зруйноване житло, але   виїхали  до РФ (вони будуть встановлені, тільки після звільнення, бо ж перепис населення зараз неможливий),
  • постраждалі, які вимушено покинули своє зруйноване житло та  виїхали  в Україну (це вже встановлені особи, які потребують соціального захисту).

Те, що ті, хто залишився в окупації без майна, але мешкає  у своїх родичів,  знову ж таки, що живуть в окупації, ще не значить, що вони стали запроданцями чи пішли воювати, щоб помститись. Багато хто просто розуміє ситуацію, бачив та знає, хто винен в обстрілах його міста, однак обставини змушують їх утримуватись від гучних заяв.

Ці люди поки що не втрачені для України. Це, певно,  стосується  усіх, хто мешкає в окупації.

Ті, хто хотів воювати, то вони вже давно вирішили це для себе. І, знаєте, багатенько  з тих, хто в соцмережах волає, про любов до Росії та Путіна вже давно занесли «гостинця» в військкомат «лнр» або «днр», щоб уникнути фронтової романтики.

Я маю надію, що завдяки роботи «Миротворця» та СБУ усі мешканці, які проживали   в ОРДЛО  під час окупації будуть перевірені.  Це війна, нічого особистого.

Розширення кола осіб, та визначення постраждалих

На цей допис можна зробити зауваження. Тому зроблю невеличкий відступ від  означення категорій. Мовляв, які ж вони «переселенці», якщо залишились в ОРДЛО чи виїхали в РФ. Так, юридичною мовою, звичайно, згідно законодавства України.  Але з огляду на майбутній  після переможний клопіт, який виникне з усіма категоріями людей, що мають прописку Луганська чи Донецька області, треба визначити усіх, хто мав переміщення, та постраждав внаслідок військових дій агресора.

Що, що, а вимагати щось компенсувати та створити пропагандистську халепу на рівному місці, наші люди вміють. Тому я вважаю, що для визначення усіх постраждалих та переміщених осіб замало статусу внутрішньо переміщена особа.

Тих, хто покинув свої домівки, але залишився в ОРДЛО, або виїхав до Росії визначити їх як «біженці» або «переміщені особи»  ми зараз не можемо, бо ж вони не виїхали в Україну та не стали на облік. Але врахування цієї категорії необхідно, бо ж при звільнення  територій, ми будемо мати клопіт з їх поверненням,  вимогами, відбудовою житла, виплатою компенсацій чи ж, якщо буде встановлено країну-агресор, врахування цих категорій буде необхідно для обчислення репарацій для постраждалих осіб.

Так з’явилась впевнена думка про те, що проблеми ВПО, не можна розглядати отак вузенько, без врахування усіх кутів цієї проблеми.

По-перше, поглиблене вивчення проблеми осіб, що постраждали внаслідок російської агресії, прямо пов’язане з питаннями реінтеграції окупованих територій. Бо ж після звільнення на Донбас повернеться не лише  частина ВПО, а й ті, що перечікували війну в Росії.

Певно, щоб побачити дорожню карту вирішення питань реінтеграції Донбасу, ВПО, навіть Криму, та навіть оздоровлення українського суспільства, треба не ділити усіх постраждалих від агресії на ВПО, та не заганяти їх в кутки, а визнати усіх мешканців територій, що була анексована або окупована-особами, що постраждали в наслідок агресії Російської Федерації.

Обговорювання проблем лише ВПО, це  бачення частки проблеми. Не оглядаючи усі кути  цього Донбаського трикутника, ми просто будемо  топтатись на місці, та ще більше погіршувати  відношення між ВПО, суспільством та країною. Нам потрібен цей розбрат та недовіра? Ні! То вирішивши цю проблему, ми завдамо удару знову ж таки по агресору, вигравши інформаційну та соціальну війну.

Я вважаю, що держава повинна визнати, що це все надовго, бо ж навіть звільнення Донбасу не  припинить військових  та терористичних дії, а ще може привести до реінтеграції «руського миру»  по всій Україні, бо є завдання Росії знищити Україну, а не тільки окремі окуповані її частини.

Є певна частка вороже налаштованих громадян, які мешкають, як в ОРДЛО, так й вже виїхали в не окуповану частку України, чи  пересиджують лихі години в Криму чи в РФ. Усі вони  є громадяни України. А ще, будемо ж правдиві, й подивимося правді в очі, звільнивши окуповані частини Луганщини та Донетчини ми отримаємо й інвалідів-терористів, вдів терористів, матерів, чиї сини пішли воювати, загинули або будуть засуджені за тероризм, дітей, які зазнали інформаційної пропаганди, та виховані з ненавистю до України, чи дітей, батьки яких стали інвалідами чи будуть засуджені в покарання за  терористичні  дії.

Тому потрібно негайно створити Єдиний   державний   реєстр  осіб, що мешкають  на окупованих територіях Донбасу та  анексованого Криму  та постраждали внаслідок анексії чи окупації або мають статус ВПО, взявши за первісні дані інформацію списку виборців на березень 2014 року.

А ось в рамках цього реєстру й визначати категорії постраждалих та  вести їх соціальні історії.

Бо, будемо чесними одне з одним, анонсований Реєстр ВПО, що готує Мінсоцполітики, є однобоким, та навіть не визначає знаходиться ВПО на окупованій території та приїздить отримувати пенсію, чи мешкає в не окупованій частині України. З цього  не працюючого Мінсоцполітичного реєстру взагалі не можливо щось відслідкувати, наприклад, переміщення особи Україною.

Повторюю, це не бажання тотального контролю над ВПО, а розроблення дорожньої карти безпеки країни, відносно якої ведуться агресивні дії з боку сусідньої країни, тобто – війна.

Зміна роботи

Повернемося до категорій переселенців.

ВПО, які прийняли рішення про переселення внаслідок зміни роботи. Це найменша  категорія переселенців. Вона виникла на тлі переведення підприємства, організації чи установи з окупованої території в не окуповану. Сюди входять судді, що заявили про вірність присязі та були за Наказом Президента України переведені в інші суди, виконавча служба, пенітенціарна служба, банківські установи та їх робітники, пенсійні та інші державні установи, зокрема Служба безпеки України, прикордонники, правоохоронці, прокуратура.  Так, частина з тих, кого не дуже полюбляють у народі та вважають  зрадниками, залишилась вірною присязі, яку ці люди давали Україні. Їх житло, яке залишилось в окупації, чи то  державне, чи то приватне, у більшій частині пограбоване, бо ж, як ми знаємо 35 % від частини бойовиків були люди з кримінальним минулим, які просто відслідковували «кривдників» та мстилися їм. Багато хто з «захисників» вважав, що ця категорія службовців є заможною, то грабував майно,  бо ж «ще накрадуть».

Ця категорія більш забезпечена й житлом, й допомогою. Бо ж вони одразу отримали роботу, виплати, а й частіше за все, розселені у відомчі квартири.

На цей час ця категорія доповнилась робітниками «націоналізованих» терористами шахт, які відмовилися працювати на терористів, та перевелись на вугільні підприємства не окупованої частини України. Здебільшого, ці особи осілі в Павлограді, бо ж отримали переведення на шахти ТОВ ДТЄК. Житло цих осіб, якщо в їх оселях в ОРДЛО ніхто з рідних не залишився через кілька місяців буде «націоналізоване» терористами.

На цей час більшість родин зберігаючи своє житло на окупованій території змушені жити окремо, чоловік переводиться на шахти, а дружина та родина залишається в ОРДЛО.

Виходячи з безпеки країни, це дуже тривожна ситуація, бо ж терористи можуть використовувати родини шахтарів у якості заручників  для шантажу, змушуючи шахтарів на співпрацю з терористами, та навіть гірше.

Я ні в якому разі не хочу звинуватити тих, хто перевівся. Це гідний вчинок. Люди, що вибрали Україну, потребують поваги та гідного ставлення. Однак, війна є війна. Тож дбати за безпеку країни наш спільний обов’язок. Ми ж не хочемо перетворити свої міста на терористичний рай, щоб люди-заручники, ставали «шахідами» або шпигунами терористичних угруповань, бо їх родинам загрожує небезпека. Ми повинні подбати про захист країни та цих людей, навіть, інформуючи їх про можливу небезпеку, бо, як показує моя практика та досвід, люди не вбачають у земляках, навіть у формі терористів небезпеки, бо ж земляки. То можуть й не розуміти свого становища. Подання інформації, інтегрування ВПО, проведення співбесід, психологічна допомога вкрай важлива у такий час.

Без існування Єдиного державного реєстру  осіб, що мешкають  на окупованих територіях Донбасу та  анексованого Криму  та постраждали внаслідок анексії чи окупації або мають статус ВПО, в якому мають бути занотовані соціальні історії людей, ми не зможемо визначити напрямок роботи з безпеки, інформації та психологічної допомоги, бо ж, пам’ятаємо, що усі люди, що жили на анексованих чи окупованих територіях, є носіями посттравматичного синдрому.

Через потребу в отриманні соціальних виплат

Ця  категорія переселенців з’явилась не одразу, а тільки зрозумівши, що пенсії та інші соціальні виплати вони зможуть отримувати лише в мирній частині України. Все ж не треба зверхньо чи негативно відноситись до цієї категорії. Хто зна, які б рішення приймали ваші рідні та сусіди, потрапивши у таку ситуацію. Нас же не вчать жити у війні та під час окупації. Знову ж таки, щоб бути послідовними, треба розглянути групи цієї категорії.

Найбільша група умовні переселенці, це ті, хто зареєструвався в Україні для отримання пенсій та інших виплат, але мешкає в ОРДЛО. У них є житло, вони просто приїжджають за виплатами.

Дійсні переселенці, ті, хто приймав рішення виїхати й виїхав, бо ж пенсіонер, та зрозумів, що ліпше жити в безпеці та отримувати пенсію в нормальній країні, а не в ОРДЛО. Багато з них втратили житло в ОРДЛО, виїхавши, бо якщо людина в ОРДЛО відсутня 3 місяці, її житло «націоналізують» та розселяють в ньому росіян чи бойовиків.

За переконаннями

Вмотивовані переселенці.  Й таке буває! Це люди, що виїжджали навіть, якщо  навіть у них не було зруйновано житло.

Огида до окупантів, розуміння того, що може принести «руський мир», втрата безпеки, страх за дітей та їх майбутнє — кожного вело своє «ні», свій протест, що не давав спати, їсти, дихати поруч з «руським миром».

У кожного з них своя історія, але саме ця історія заслуговує окремих глав, сценаріїв, книжок та статей.  Наприклад, мій земляк, адвокат Ігор Чудовський, виїхав після того, як його мало не вбили  «ополченці». Я вже згадувала про те, що 35%  місцевих терористів, це зека, люди з кримінальним минулим.

Мої земляки-журналісти, бігли, бо їх оголосили «наводчиками ВСУ» та «правосеками», бо вони з листопада  2013 до березня 2014 року були на Євромайдані, що стояв на площі у Луганську.

Народна майстриня  України, писанкарка Тетяна Коновал, виїхала, бо не могла працювати, боялась за безпеку дітей, що ходили до студії, та й огида, огида ходити стежками поруч з людьми, що розмахують триколором.

Мене почали переслідувати, бо мер міста, та підприємство ТОВ ДТЄК,  через мою позицію (я боролась проти екологічного забруднення краю, та корупції) внесли мене у список керівників «правого сектору», на будинок був здійснено напад, дитину побили у школі за проукраїнську позицію.

Виїхали «Рухівці», «Просвітяни», «Світличники», це громадські діячі, що розбудовували Україну на Донбасі, можна сказати, що це донбаські дисиденти, бо   їх влада місцева ненавиділа та переслідувала.

Вмотивовані переселенці, це люди з проукраїнською та проєвропейською  позицією в усьому, можна сказати, що це була українська платформа Донбасу. Тож відбувся певний геноцид, та певне примусове виселення українців з Слобожанщини.  Наслідки цього ми відчуємо після повернення контролю над цією територією та реінтеграції Донбасу.

Усі ці люди втратили житло. Бо житло «правосеків» та зрадників, а нас в ОРДЛО вважають зрадниками свого краю, було розграбовано.

У будинку моїх друзів у Ровеньках живуть п’ятеро зеків з «народної міліції лнр», так тепер називають «ополчення», усі вони мають відкриту форму туберкульозу. То будинок, як ви розумієте, не придатний для житла.

Переселення «руського миру»

Про цю категорію «переселенців», хочу сказати окремо. Хоча боюсь, що можу викликати негатив до усіх категорій. Але на війні, або правду, яка б гірка не була, або нічого. Безпека країни не терпить загравань та цукру.

Перший раз з цією проблемою зіткнулись мої близькі друзі переселенці. Біля них оселилась родина.  Розмовляли російською, то їх й  визначили    як переселенців, бо, люди вибирали україномовний край для  нового життя, то російська трошки різала слух. Одного разу прямо біля під’їзду компанія   напилась та між ними сталась бійка.  Незважаючи на родинні зв’язки люди почали погрожувати одне одному зброєю, та розборами вдома, називаючи терористичні батальйони, які були на слуху у моїх знайомих.   Дякуючи Богу,  служби зреагували на   повідомлення щодо цікавих «переселенців» досі швидко. Так з’ясувалось, що «переселенці» бувають різними. Люди, воюючи за «лнр» або «днр» вивозили свої сім’ї у безпеку, в мирну Україну, але мали намір зруйнувати цей мир.  Таких родин я зустріла у своєму переселенському житті, аж восьмеро.

Як їх виявляти? Як з ними боротись? Яке покарання мають нести дружина, мати, діти, якщо батько воює, це страшні питання війни. Я можу їх лише підняти, а не вирішити. Однак, через відсутність Єдиного  державного  реєстру осіб, що мешкають  на окупованих територіях Донбасу та  анексованого Криму  та постраждали внаслідок анексії чи окупації або мають статус ВПО та  безпечність чиновників,  я не хочу ще раз втратити Україну.

Трошки про безпеку

Тож маю надію, що ви зрозуміли, чому з  інформаційної безпеки, та  взагалі, заради безпеки країни,   було б доречно створити Єдиний  державний  реєстр  осіб, що мешкають  на окупованих територіях Донбасу та  анексованого Криму  та постраждали внаслідок анексії чи окупації або мають статус ВПО.

А вже в рамках  цього реєстру буде легко відокремлювати категорії  постраждалих внаслідок анексії чи окупації, ВПО, людей, що виїхали в Україну, в Росію, в Білорусь, закордон, але мають право на отримання житла, допомоги, пенсії та інших виплат, й навіть тих, хто працював  на окупанта, тобто були колаборантами чи воювали у незаконних формуваннях, але вже мешкають в Україні (її не окупованій частині), чи постійно курсують між ОРДЛО, РФ, Україною, «вирішуючи» питання, допомагаючи розвитку корупції, чи ж, взагалі, проводячи шпигунство на користь незаконним  терористичним угрупованням, що тероризують  ОРДЛО.

Тож у кожного внесеного в реєстр  має бути своя соціальна історія.

Нам не вистачає чіткого  бачення території   для того, щоб формувати соціальну та інформаційну безпеку чи  захищеність людей.

Бо ж ті, хто виїхав в Росію, є такою ж інформаційною загрозою, як й сама країна агресор. Виїхавши до РФ більшість вихідців з ОРДЛО  не отримують російське громадянство (залишаються громадянами України), тож  можуть бути завербовані для проведення терактів чи розвідки.

Такі люди потрапляють з РФ на територію України через державний кордон, і вільно пересуваються країною.

Я ні в якому разі не хочу порушити конституційне право на вільне пересування, чи звузити конституційні  права людей, однак, проста позначка в реєстрі, що людина  з ОРДЛО, яка має певну  соціальну  історію,   переміщується з Україні в РФ, чи з України в ОРДЛО, чи повністю осіла в Україні, чи переміщується для отримання соціальних виплат та повертається, не завадить.

Коли йде війна, є загроза терактів,  гинуть люди, країна агресор застосовує усі методи боротьби, на її боці воює чи мало манкрутів, колаборантів, зрадників, я вважаю певні  послідовні дії зі створення такого реєстру необхідною безпекою для країни.

Громадян  Ізраїлю не дивує, наприклад, наявність металошукачів чи рамок безпеки в супермаркетах, школах, дитсадках. В країні йде війна.

Ми досі не відчуваємо рівня загрози, що над нами нависла, й навіть мало хто бачить  інформаційні закиди ворога, які вже  дійшли до того, що ми, Україна, це окупована Україною територія.

Ці роздуми щодо створення такого реєстру, як запобігання небезпеці, зрозуміють самі ті, хто тікав, щоб зберегти своє життя. Знаєте, що таке сідати у автівку, яку припарковали у людному місці та боятись замінування? Чи боятись, що в будинок кинуть гранату за ваші переконання? Чи   боятись, що люди, котрі  звикли вбивати, маскуючись під «переселенців» приїдуть, щоб створити ОПГ та грабувати мирних громадян?

В Україні поширюється агресія по відношенню до пам’ятних ознак Героїв АТО, УПА, УНА УНСО, ми вже бачимо явно замовні акти вандалізму по відношенню до захоронень поляків, німців, євреїв. Що далі?

Я, переселенка, боюсь цих змін у суспільстві, бо є різниця між мотивованим воїном АТО, який боронить країну та манкрутом, зрадником, який пішов воювати, щоб більше вкрасти. Я її бачила.

Певно ми, ті, хто жив у окупованій зоні, побачили трошки більше, ніж  варто, але саме тому ми так переймаємося безпекою країни.

Розмежування «переселенців», це ще й боротьба з корупцією

Ми багато кажемо про те, що потрібна блокада ОРДЛО, та те, що пенсії  мешканці ОРДЛО мають отримувати  тільки виїхавши з окупованої території.  Це дуже сильне мотивування.  Але кинуте недбало, та маніпулятивно, що дало більше переваги ворогу, чим нам у інформаційній війні.

Як би ви знали, скільки горя та корупції принесли ось такі закони. Тисячі пенсіонерів , що мешкають в ОРДЛО стали заручниками інформаційного гетто, бо ж вони не мають повної інформації, щодо правил отримання пенсії. Тому сплачують  «решалам»,  бо не знають про свої права, а ті,   частенько   обдурюють бідолашних старих.

«Решали» — це адвокати, юристи, співробітники пенсійного та соціального фондів, міліціянти, ті, хто має певні зв’язки на неокупованій частині України з колегами, але теж живуть в ОРДЛО. Наприклад, реєстр адвокатів не закрито, то посвідчення адвоката Україні є в тих, хто став адвокатом «л-днр».

До чого це призвело? Сидить бойовик в ОРДЛО, воює, отримує зарплату в рублях, вбиває наших громадян, але через «решалу», не покидаючи ОРДЛО, отримує пенсію в Україні. У шахтарів пенсії сягають до 10 000 гривень (згідно Закону України «Про підвищення престижу шахтарської праці»), то, повірте,  йому вигідно, щоб війна йшла, бо в нього зарплата «ополченця», пенсія в гривнях, пенсія в рублях, та ще мародерство.

Це дуже велика тема, щодо сплати пенсій, та категорій «переселенців». Зараз на КПВВ просто неймовірні черги, це «переселенці» їдуть на персоніфікацію пенсій. Абсурд? Бо ж вони мають за законом жити на не окупованій частині України. Люди гинуть в чергах, клянуть Україну.  І все це не працює на перемогу та відновлення довіри.

Вже затримано «переселенку» з Горлівки, яка давала в Горлівці, бо ж вчителює там, інтерв’ю для російських ЗМІ, як їй погано в Україні, як вона радіє «визволенню».

Усе це стало можливим, через недолугість чиновників та законодавства.

Окрім того, поширюється агресія по відношенню до людей, що мають право на пенсію, але мешкають в ОРДЛО, до тих, хто виїхав, бо ж агресія на та незрозуміла інформаційна політика Мінсоцполітики, грає на руку ворога.

«Пенсійний туризм», «понаїхали», «усі переселенці погані»… Далі йде агресія суспільства. Нерозуміння ситуації. Шовінізм.

Усе б це було неможливим, як щоб  був Єдиний   державний   реєстр  осіб, що мешкають  на окупованих територіях Донбасу та  анексованого Криму  та постраждали внаслідок анексії чи окупації або мають статус ВПО, де б були категорії:

  • ВПО, яка покинула ОРДЛО (підкатегорії — винаймає житло, придбала житло)
  • ВПО, яка мешкає в ОРДЛО, але зареєстрована в не окупованій частині України для отримання соціальних виплат (зазначено, яких самих), бо ж ці особи не мають права на допомогу, як ті переселенці, що винаймають житло.

У 90% соцдопомогу для таких «переселенців» отримує їх куратор-«решала». А це 884 гривні для неповнолітніх та пенсіонерів. Уявіть, скільки грошей осідає в карманах «решал», які за «кришу» сплачують  терористам.

І люди б знали, що їм треба зареєструватись в Україні, країні, яка за них дбає, та отримувати пенсію, навіть мешкаючи в ОРДЛО, без «решал», біганини, корупції, сплати  додаткових корупційних грошей.

Згідно  б з електронними перепустками через КПВВ та електронними реєстром прикордонної служби, можна  б було побачити, хто сидить на одному місці, хто приїздить, тільки щоб отримати пенсію, а хто курсує кожен тиждень по Україні, розвозячи гроші, зброю, та створюючи «народні республіки», збираючи данні про пересування  наших військ.

Усі мешканці  ОРДЛО, які мають паспорт громадян України мають право отримувати пенсію. Навіть, якщо вони засуджені, бо ж засудження особи не позбавляє її громадянства та конституційних прав.

Чи…Чи прийняти рішення, що   усі громадяни-зрадники, тож позбавляються громадянства?

Але чи всі там зрадники? Є докази? Хто стане катом  свого ж народу?  Бо ж навіть терористів, що засуджено за найманство, участь у терористичних угрупованнях, та відбувають покарання, не позбавляють права на пенсію. То чого виникає питання, як ми піклуємось про засудженого терориста, та як позбавимо пенсії тих, чия провина не доведена?

Чи   прийняти  Закон України «Про окупацію»,   що ті особи, що мешкають в ОРДЛО,   автоматично позбавляються громадянства, але не як зрадники, а як заручники, то ж  усю турботу за них покладено на окупанта.

Громадянство ж  поновлюється, як тільки особа  переїжджає на не окуповану частину України.

Отоді б й згодився Реєстр, бо можна було б  ВПО, яка мешкає в ОРДЛО, але зареєстрована в не окупованій частині України для отримання соціальних виплат, не позбавляти громадянства, що дало б додаткову вмотивованість мешканцям ОРДЛО.

Війна, вона різна. Законодавча, паперова. Якщо ми хочемо повернути ці території, то треба мотивувати й громадян на повернення. Війна дуже вигідна тим, хто отримує в ОРДЛО дві пенсії — українську та російську.

Створення хаосу з «переселенцями» вигідно й чиновникам-корупціонерам, бо ж усі розуміють, що заявлених 2 мільйони  «переселенців» не має.

Є ті, хто виїхав, й ті, хто їздить отримувати виплати, але ж і вони зараховані «переселенцями», звичайно їх більше.  Ось саме ця більшість і є прикриттям держави, бо ж кількість «переселенців» є доказом конфлікту, а ще можливістю отримати гранти, допомогу, фінансування. Але чи доходить воно до тих, хто в цьому потребує? Чи не забагато «безкоштовної юридичної допомоги», курсів, переливання пустого в порожнє, а не дієвої, адресної допомоги?

Порахуйте, скільки надійшло допомоги на потреби ВПО з закордону?

Як вона була розподілена? Куди пішла? Чому цих грошей не вистачило для придбання житла, його ремонту, сплати переселенцям грошей на побутову техніку та інше?

От, ми побачили ще одну проблему. А їх, надзвичайно багато.

Тож створення Єдиного  державного  реєстру осіб, що мешкають  на окупованих територіях Донбасу та  анексованого Криму  та постраждали внаслідок анексії чи окупації або мають статус ВПО, це ще й соціальна безпека. Бо буде видно, як розподіляти допомогу Європи, та папи Римського, кому купувати будинки, кому сплачувати за вже придбані, кого безкоштовно навчати, кого лікувати.

Що зараз,  ви  самі розумієте,  корупціонери сховали проблеми дійсних ВПО за загальність тих, хто мешкаючи в ОРДЛО, приїздить зі своїх будинків отримувати ще одну пенсію.

Наявність реєстру допомогло б встановити розмірі соціально незахищеної категорії громадян, та зберегти кошти, що корупціонери витрачають на «допомогу» «переселенцям». А це також безпека.

Окремо зазначаю, що такий Реєстр має бути з обмеженим колом доступу. Щоб на переселенців, особливо патріотично вмотивованих, не почали охоту любителі руського миру, так й усі категорії ВПО не стали заручниками маніпуляторів, шантажистів, політиків  чи шахраїв.

Розглянемо приклади

Можливо, щоб зрозуміти стан речей, треба розглянути приклади застосування Єдиного  державного  реєстру осіб, що мешкають  на окупованих територіях Донбасу та  анексованого Криму  та постраждали внаслідок анексії чи окупації або мають статус ВПО треба навести приклади його використання.

Приклад 1.  Умовний ВПО, наприклад, Головко Сергій Сергійович, 1924 року народження, зареєстрований до війни у місті Антрацит, зареєструвався у Міловому та отримує там пенсію, та інші  соціальні виплати. Зареєстрований у приватному будинку. Проходить персоніфікацію в банку. Порівняний аналіз даних Реєстру за адресою вказує нам, що в будинку загальною площею 65 кв. метри прописано 481 особа. Тож, є питання до соціального інспектора. А чи дійсно  усі ці люди там мешкають? Порівняний аналіз з базою  електронних перепусток через КПВВ вказує, що ВПО Головко С.С. жодного разу не отримував електронну перепустку та не перетинав КПВВ. Порівняний аналіз з базою міграційної служби вказує на те, що ВПО Головко С.С. жодного разу не перетинав КПП. То, як він проходить персоніфікацію? Викликаємо особу, щоб встановити її данні, перевіряємо за місцем реєстрації? Відсутній! То чи це ВПО? Ні, це особа, що  можливо (!) мешкає на окупованій території Донбасу та постраждала внаслідок окупації та має право на отримання соціальних виплат. З’явиться особа особисто, то буде отримувати. Однак. Що ми встановили? Певні корупційні ознаки в діях працівників ПФ та соціального фонду, а можливо й незаконне нарахування 884 гривні «умовному ВПО», а можливо ця людна давно померла, а її данні використовують рідні чи шахраї.

Тобто в Єдиному  державному  реєстрі осіб, що мешкають  на окупованих територіях Донбасу та  анексованого Криму  та постраждали внаслідок анексії чи окупації буде сформовано певну соціальну історію,  в якій буде зазначатись дані про перетин державного кордону, КПВВ, дані з соцмереж (наявність особистих сторінок), телефоні, електронної пошти, можливо дані з «Миротворця», наявності кримінального минулого, хвороб, інвалідності,  біометричні данні,  паспорт, та інше, разом з цим, буде визначатись потреби ВПО (житло, виплати, побутова техніка, лікування, навчання) та інше.

Багато хто з тих, хто був живий, здоровий на березень 2014 року, на цей час вже помер, однак «решали», родичі, за допомогою корупціонерів з соціальних служб досі отримують в Україні пенсію та соціальні виплати на цього ВПО, й повернути ці кошти буде неможливо, бо ж банківська картка (так, ще й корупція в «Ощадбанку»), видана на померлого ВПО.

Приклад 2. Умовний ВПО, Головно Сергій Сергійович, 1971 року народження, який, наприклад, у 2005 році відбував покарання за  розповсюдження наркотиків, станом на березень 2014 року був зареєстрований у місті Свердловськ, Луганської області, на разі зареєстрований ВПО у місті Дніпро. Що буде в його соціальній історії? Не працює-працює. Можливі зв’язки з криміналом, можливе розповсюдження наркотиків. Тобто людина з певною проблемною соціальної історію, яка потребує більшого нагляду. Порівняний аналіз з базою міграційної служби вказує на те, що особа перетинає кордон з РФ  чотири рази на місяць. Заробітчанин чи через РФ їздить в ОРДЛО? Порівняний аналіз з базою отримання електронних перепусток… І ось ми вже бачимо, що особа курсує між не окупованою часткою України та окупованою. Можливо більш детальне дослідження речей, які перевозить ця особа, та встановлення корупції з боку міграційної чи прикордонної служби, яка за певні кошти закриває очі на перевезення особою наркотичних засобів.

Багато хто з ВПО, які мали до війни проблеми з законом, приїхавши на не окуповану частину України налагоджують зв’язки з місцевим криміналом. І ось…З ОРДЛО сунуть крадені речі, телефони, автозапчастини крадених автівок, контрафакті цигарки, сурогатний алкоголь, наркотики, зброя. Місцевий криміналітет стає озброєним ОПГ, яке має зв’язки на кордоні, на КПВВ, серед терористів.

На цей час в «л-днр» так звана «народна міліція» арештовує та порушує кримінальні справи на людей, що дійсно вчинили злочин. Вбивства, зґвалтування, крадіжки, продаж наркотиків, мародерство, викрадення, шахрайство, та інше.  Ці данні частково містяться на сайтах так званих «мвд лнр», мвд днр», «мгб лнр», «мгб днр», «генеральній прокуратурі лнр», «генеральній прокуратурі днр», соціальних мережах. Однак, кримінальне провадження в «лнр» не є юридично обґрунтованим та визнаним Україною, тож особа, що вчинила злочин в ОРДЛО, в Україні є безвинною.

Не забуваємо й про епідемію туберкульозу, що котиться ОРДЛО.

Ті, хто вчинив злочини в ОРДЛО переховуються від правосуддя «республік» в Україні та Росії, їх даних не має у базі «Миротворця» та СБУ, бо ж вони «мирні громадяни» й не були в терористичних угрупованнях.

Створення Єдиного  державного  реєстру осіб, що мешкають  на окупованих територіях Донбасу та  анексованого Криму  та постраждали внаслідок анексії чи окупації або мають статус ВПО може допомогти виявити таких громадян та запобігти злочинам, бо ж вчинивши злочин в Україні, ця особа може втекти в ОРДЛО знову. Я вже мовчу, про зростання   криміногенного стану в Україні.

Приклад 3. Умовний ВПО, Головно Сергій Сергійович, 1968 року народження, який,  станом на березень 2014 року був зареєстрований у місті Ровеньки, Луганської області, на разі зареєстрований ВПО у місті Ужгород. Що буде в його соціальній історії? Не працює-працює. Дружина, діти. Орендує житло. Діти навчаються у школі (ходять  у дитсадок).  Порівняний аналіз з базою міграційної служби вказує на те, що особа з моменту реєстрації жодного разу  не перетинала  кордон з РФ . Порівняний аналіз з базою отримання електронних перепусток — особа не отримувала електронну перепустку протягом 2-х років і не перетинала КПВВ.  І ось ми вже бачимо — люди осіли, працюють, отримують допомогу. Визначаємо їх категорію  та вносимо данні щодо необхідної допомоги- сплата за оренду житла, бажають придбати житло, діти потребують безкоштовного навчання в ВУЗі, дорослі потребують профпереоріентації, родина має посттравматичний синдром, отримує безкоштовну допомогу психолога.

Приклад 4. Умовний ВПО, Головно Сергій Сергійович, 1968  року народження, який станом на березень 2014 року був зареєстрований у місті Свердловськ, Луганської області, на разі зареєстрований ВПО у селі Василькове, Київського  району. Що буде в його соціальній історії? Не працює-працює. Придбано будинок в селі власним коштом. Діти ходять до школи. Дружина. Батьки пенсійного віку. Порівняний аналіз з базою міграційної служби вказує на те, що особа не перетинає кордон з РФ .   Порівняний аналіз з базою отримання електронних перепусток-особа не перетинає КПВВ протягом 2-х років. І ось ми вже бачимо, що люди осіли, в них вже статус неповерненців, тож потребують в компенсації за придбане житло….

Таким чином, завдяки Єдиному державному реєстру осіб, що мешкають  на окупованих територіях Донбасу та  анексованого Криму  та постраждали внаслідок анексії чи окупації або мають статус ВПО можливо встановити й тих, хто  повернеться та тих, хто вже ніколи не повернеться на Донбас. Так звузиться коло осіб, що потребують житла, знайдуться ті, кому варто за рахунок отриманих державою від закордонних благодійників, відшкодувати придбане житло. По кожній родині, кожному переселенцю буде видно якої допомоги вони потребують, чи отримують її, чи отримують кошти, які виділяють  благодійники, чи ж громадські організації, що отримують гроші на допомогу переселенцям  та дійсно опікуються ними, та інші проблеми, яких у ВПО сотні, а у державі тисячі.

Приклад 5. Умовний ВПО, Головно Сергій Сергійович, 1948  року народження, який станом на березень 2014 року був зареєстрований у місті Краснодон, Луганської області, на разі зареєстрований ВПО у місті Сіверськодонецьк. Що буде в його соціальній історії?  Пенсіонер.  Зареєстрований за адресою. Отримує пенсію.  Порівняний аналіз з базою міграційної служби вказує на те, що особа   перетинає кордон з РФ.   Порівняний аналіз з базою отримання електронних перепусток — особа   перетинає КПВВ. І ось ми вже бачимо, що людина просто зареєструвалась, щоб отримувати виплати, але мешкає в  ОРДЛО, приїздить лише отримати гроші та пройти персоніфікацію.  Така особа згідно з Єдиним   державним   реєстром  осіб, що мешкають  на окупованих територіях Донбасу та  анексованого Криму  та постраждали внаслідок анексії чи окупації або мають статус ВПО не може бути ВПО. Це особа, що є постраждалою внаслідок окупації та має право на отримання пенсії чи інших видів соціальних виплат, бо є громадянином України.

Приклад 6. Умовний ВПО, Головно Сергій Сергійович, 1984  року народження, який станом на березень 2014 року був зареєстрований у місті Луганськ, на разі зареєстрований ВПО у місті  Одеса. Що буде в його соціальній історії? Не працює-працює. Дружина. Діти. Винаймає чи придбав нерухомість. Соцмережі. Порівняний аналіз з базою міграційної служби вказує на те, що особа  часто  перетинає кордон з РФ.   Порівняний аналіз з базою отримання електронних перепусток-особа часто  перетинає КПВВ. Порівняний аналіз сторінок у соцмережах… І ось ми бачимо, як особа закликає до руського миру, розмахує триколором. З’ясовуються відносини з  представниками «одеської народної республіки», заклики до повалення державності, зв’язки з терористами, постачання зброї. Попереджається терористичний акт.

З досліджених історій «переселенців» можу зазначити ще й те, що наявна бездіяльність влади у веденні обліку ВПО відсутність електронного реєстру та соціальних історій  створює певні наслідки для судових дій та дає право уникнути покарання терористам.

Приклад 7. Умовний ВПО, Головно Сергій Сергійович, 1974  року народження, згідно списків виборців  станом на березень 2014 року був зареєстрований у місті Луганськ, але згідно реєстру прав власності на нерухомість така ж особа зареєстрована і в Одесі. Тож виникає питання   чи не одна й та сама ця особа. Викликаємо. Перевіряємо. Що буде в його соціальній історії? Не працює-працює. Дружина. Діти. Придбав нерухомість у червні 2014 року.   Порівняний аналіз з базою міграційної служби вказує на те, що особа  не  перетинає кордон з РФ .   Порівняний аналіз з базою отримання електронних перепусток-особа не   перетинає КПВВ. Порівняний аналіз сторінок у соцмережах… І ось ми бачимо, що  особа має нерухомість в Одесі, не отримує соціальних виплат, як ВПО, не працює по місцю проживання, та навіть не знаходиться по місцю реєстрації нерухомості. Згідно аналізу соцмереж особа приймає участь у терористичному угрупованні «лнр».  Мешкає в ОРДЛО.

Тобто особа, користуючись корупцією на кордоні, хоча й знаходиться в списках «Миротворця», виїхала до Одеси та придбала там нерухомість, вже приймаючи участь у незаконному терористичному угрупованні, оформила прописку,  але повернулась в ОРДЛО, та продовжує воювати проти України. При висуненні звинувачень особі у тероризмі, вона пред’явить паспорт з пропискою у місті Одеса, право власності, довідку про те, що вона мешкала весь цей час у Одесі, хоча й не була зареєстрована, як ВПО. Це може привести до того, що суд виправдає цю особу, бо ж одних фото в військовій формі батальна «Восток» для суду буде недостатньо.

Прикладів може бути чи мало.  Наявність соціальної історії  в Єдиному    державному   реєстрі  осіб, що мешкають  на окупованих територіях Донбасу та анексованого Криму  та постраждали внаслідок анексії чи окупації або мають статус ВПО — не є втручанням в особисте життя, не є тотальним контролем, а є лікуванням нашої держави  від корупції, створення дієвого захисту  безпеки громадян та  дієва допомога тим, хто її потребує.

Соціальна історія родини, що постраждала в наслідок анексії чи окупації і ось вже ми маємо визначення скільки у нас неповерненців,-тож компенсуємо їм придбане жило, бо ж там у них все втрачено, й не тільки житло, а й побутові речі, допоможемо бажанню реінтегруватись у громади.

Соціальна історія родини, що постраждала в наслідок анексії чи окупації і ось вже ми маємо визначення скільки у нас  поверненців, тих, хто має пройти психологічну підготовку для повернення на Донбас після звільнення. Бо ж вони не знають про замінування,  епідемії туберкульозу, венеричних захворювань, гепатитів, що вирують окупованими територіями, та  вряд чи швидко зникнуть після звільнення. Тож поверненнці будуть потребувати підготовки до повернення туди, що вже зруйновано, але в їх фантомній пам,яті ще існує мирними та безпечними місцями.

Соціальна історія родини, що постраждала в наслідок анексії чи окупації і ось вже ми маємо визначення скільки у нас  дійсних переселенців, а скільки умовних, тих, хто просто навідується до України для отримання пенсії.

Соціальна історія родини, що постраждала в наслідок анексії чи окупації і ось вже ми маємо визначення скільки у нас колоборантів, манкрутів й навіть проросійськи налаштованих громадян.

Соціальна історія родини, що постраждала в наслідок анексії чи окупації і ось вже ми маємо визначення скільки у нас можливих проблем з криміналом, деструктивними елементами.

Соціальна історія родини, що постраждала в наслідок анексії чи окупації і ось вже ми маємо визначення скільки у нас дійсно виїхавши з зони біди, втративши майно, житло, роботу людей, що повіривши Україні, не отримують дієву допомогу та на цей час ледь зводять кінці з кінцями, голодуючи чи згасаючи від хвороб.

Чи потрібна допомога ВПО?

Довго думала, чи писати про це в рамках дослідження проблем ВПО.  Адже, як виявилось, ми (я ж теж ВПО), різні. Одні викликають повагу, інші, огиду. А погляньте на сусідів? Чи всі порядні, не п’яниці, патріоти, сплачують податки,  шанують віру, та ще й саме таку, яку шануєте ви, мають однакові з вами смаки? Ні! Ми усі різні. Але  ж людяність   є найвищою якістю кожної людини.

Які ми виїжджаємо? Як ви вже зрозуміли з категорій «переселенців», кожен по своєму. Хтось вивіз усе добро, та взагалі не постраждав від війни, лише змінив місце проживання. Хтось досі їсть з чужої тарілки, за яку вдячний  новим сусідам. Хтось жевріє без допомоги держави, а хтось вижимає з горла пільги та допомогу.

Ми, наприклад, допомоги не отримуємо, бо вже придбали хатинку в селі. Згідно законом, ми все ще переселенці, але держава вважає, що придбавши хату самостійно, ми не потребуємо допомоги. Навіть наша неповнолітня дитина  допомогу не отримує, бо ж у батька є майно в не окупованій частині України.

Мої знайомі   трьома  родинами  купили в селі одну хату на усіх. Оформили її на одну людину. Але мешкають там й  батьки, й діти, й батьки, свекри, свахи, усі, кого вивезли, 11 людей. Теж не отримують допомогу, бо ж мають майно в не окупованій частині України, бо згідно законом, навіть,  якщо майно придбано на одного члена родини, допомогу припиняють усім членам родини, які мешкають у цьому будинку, як  співвласникам. Це суперечить здоровому глузду та цивільному та сімейному кодексу, але ж так вирішено.

Багато хто працює не по спеціальності, аби де працювати. Багато хто змушений працювати без офіційного працевлаштування, бо ж «понаїхали». У кожного різна доля. Є досить успішні переселенці, що відкрили свою справу, бізнес. Є ті, хто морально зламаний, та ховається від людей, не в змозі знаходиться у суспільстві.

Постравматичний синдром виникає  не тільки після вибухів, це ще й болюча зміна життєвих умов, коли ти опиняєшся в світі, де не має знайомих, де ти не знаєш де знаходиться лікарня, магазин, перукарня.

Так, звісно, є ті, хто хтось твердить  «обв’язані допомогти», хтось уникає допомоги, мовляв, я сам, хтось потребує, але боїться просити, стидається змін свого статуту.  Тож усі переселенці різні, й судити по одному  зустрічному усіх, неможливо. Я бачила розчарування в очах людини, коли вона мене вмовляла, що усі на Донбасі сепари, а коли прочитала мій блог, та дізналась про те, як мене водили на допити в комендатуру, вибачилась за отаке урівняння мешканців Донбасу.

Що чекає на тих, хто виїхав? І осуд, й косо погляди, й нерозуміння, й жалість, й ненависть. Усяке є! Мене сусід  по селу зневажає, бо я поїхала від багатого Путіна, а другий  розповідав про те, як його родину розкуркулювали, та плакав, коли почув, як нас «розкуркулював» сучасний «руський мир» .

У ВПО є посттравматичний синдром. Страх буди зрадженим. Страх бути вигнанцем. Страх бути не зрозумілим. Ми боїмось дизельних двигунів (бо ж танки), полум’я, різких звуків, вибачаємось навіть за те, в чому невинні.  Це важко, бути біженцем. Це важко бути зрадником там, та не потрібним державі тут.

Боляче, коли людина зневажливо каже- їдьте в село, беріть землю, будуйтесь.  От ми у селі. Приїхали в пусту хату, без лопати, без рахунку в банку, без пилки, без сапки. Навіть у зимовому одязі. Бо виїжджали у грудні, а  в селі хату знайшли аж у квітні.

Одного разу я вирішила приготувати млинці, бо чекала на друзів, що вирішили мене провідати на новому місці та привезти допомогу. Хотілось хоч чимось порадувати. Колишні господарі залишили нам пічку, трошки тарілок, ложки, виделки, скатертину, стіл, стільці, ліжка,  то нам дуже поталанило.  Я замішала тісто, налила у  пательню, а рукою потягнулась туди, де в мене завжди стояли дерев’яні ложечки для перегортання млинців. А їх там не було. Рука зависла у повітрі. Вони були, але там, у тому домі, куди я більше не повернусь.  Побутові фантомні болі відчуває більшість з переселенців.

Так. Ми залишили в окупації усе майно.  І я дуже вдячна усім, хто дізнаючись, що ми біженці, простягнув нам руку.  А ще дуже вдячна за те, коли люди кажуть,-ну, що значить чужі, ви вдома, в Україні, ви наші рідні. Інколи слово так потрібне у розпачі, дружне слово підтримки.

На разі дуже рідко зустрінеш громаду, яка б була морально підготованою для прийняття «понаїхавши». Це наш інформаційний програш. Люди або стороняться чужих, або не мають розуміння, як це бути біженцем у країні, де немає війни.  Скажемо ж відверто, в Україні зберігається 35% громадян, що вірять російській пропаганді та чекають на «звільнення», інколи підтримуючи ворога чи тих, хто воює за «звільнення Донбасу».

Більше розуміння  ми, біженці, отримуємо від АТОВців та волонтерів.  Ми бачили війну власними очами, то більше розуміємо одне одного.

Молодшу доньку ми змушені були перевести на дистанційну освіту, бо в школі не було психологічного комфорту, вчителі впевнено підкреслювали-такі, як ви, чужі, понаїхали, ви не такі, як ми, у нас своє відношення до цих подій, Росія не винна. Це дуже сильно  психологічно зламало дитину.

Держава повинна визнати наявність проблеми та почати її вирішувати. Звинувачувати ВПО у тому, що ми щось вимагаємо, на тлі е-декларацій, коли депутати- мільйонери маючи по 10 та більше квартир у Києві отримують компенсацію на оренду майна, цинічно та жорстоко.

У цій статті я намагалась показати, проблема ВПО  та держави ширше, ніж може здатись.

Й знову ж таки, повернемось до надання допомоги переселенцям закордонними благодійниками-донорами, яке просто до ВПО не доходить.

Вирішення проблем ВПО, це подолання корупції та розкрадання коштів, які б могли зміцнити державу. Бо захищена людина вмотивована людина. Інформоване суспільство-вмотивоване суспільство. Розуміючи у найменшому селі України, що йде війна, що є АТОвці, є біженці, люди будуть гуртуватись перед  бідою, співчуваючи, захищати одне одного.

Час вимагає від держави дій та створення  Єдиного     державного     реєстру   осіб, що мешкають  на окупованих територіях Донбасу та  анексованого Криму  та постраждали внаслідок анексії чи окупації або мають статус ВПО.

Створення  Єдиного     державного     реєстру  осіб, що мешкають  на окупованих територіях Донбасу та  анексованого Криму  та постраждали внаслідок анексії чи окупації або мають статус ВПО  це заснування дієвої адресної допомоги кожному ВПО, індивідуальний підхід до вирішення проблем,  зміцнення держави та суспільства, подолання інформаційної війни, збереження безпеки у країні   та вирішення соціальних  проблем.

Як бачите їх достатньо  багато: це й  відсутність інформації, відсутність реінтеграційної платформи, відсутність психологічної допомоги, відсутність державної підтримки, маніпулювання суспільством, інколи, дуже очевидне налаштування суспільства проти переселенців, що підкреслює нашу «окремість», не бажання держави чесно визнати проблему та почати її вирішувати, й навіть, корупційна складова цих процесів.

Вихід є — побачити проблему, визнати її, віднестись до неї з людяністю та європейською якістю вирішення проблем, створити безпеку для тих, хто покинув свої будинки  та створити безпеку для країни від тих, хто загрався у війну.

Початок роботи, я бачу тільки у створення Єдиного     державного     реєстру  осіб, що мешкають  на окупованих територіях Донбасу та  анексованого Криму  та постраждали внаслідок анексії чи окупації або мають статус ВПО  з зазначенням їх соціальної історії, категорій, потрібності в допомозі.

І це не таврування біженців, а визнання проблеми та початок її розуміння.

Розуміння, як це стояти посеред світу, не маючи ні  житла, ні грошей на ремонт, придбання, будівництво або ж оренду, ні меблів, ні праски, ні…

Мій товариш по ФБ поїхав, як переселенець до Одеси, але не зміг там жити через високу кількість проросійські налаштованих громадян, а він вмотивований переселенець, виїхав в іншу область України й втратив допомогу, бо ж зазначено, що він прибув переселенцем з Одещини. Розбирались у соцслужбі більше шести місяців, а людина була без допомоги.   При наявності Єдиного реєстру цю проблему можна було вирішити натисканням клавіатури на комп’ютері.

Якщо проблеми бачити, звертати на них увагу, казати про них відкрито, та залучати до їх вирішення навіть тих, хто і є «проблемою» в очах суспільства, не керуватись емоціями на радість ворогам, а мати холодний розум, це перемогти.

Розумію, що  в одному матеріалі не можливо дослідити, розкрити та обговорити усі питання осіб, що постраждали внаслідок анексії чи окупації, однак, сказати «болить», це вже визнати необхідність обстеження та лікування. Мені болить Україною!

Олена Степова для Informator.media

Редакция Informator.media не влияет на содержание блогов и не несет ответственности за мнение, которое высказывают авторы

  • Tania Rumyantseva

    Надзвичайно серйозні проблеми і шляхи їх вирішення.Як завжди,Ви,Олено,розумієте загрозу краще,ніж всі міністерства разом.

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Related Posts

« »