Долю людей, що продовжують жити в зоні АТО, сьогодні може вирішувати той, у кого в руках автомат. А іноді це просто випадок: встиг дійти до укриття чи ні, наскільки далеко влучив черговий снаряд. Права людини, закріплені в міжнародних нормативних актах і національному законодавстві – це саме ті механізми які повинні були давати певні гарантії безпеки людям, що опинились в такій складній ситуації. На скільки ці механізми працюють говорили експерти правозахисники, журналісти і представники Державної служби з надзвичайних ситуацій (ДСНС) і Міністерства соціальної політики під час круглого столу  в п’ятницю 27 лютого в «Укрінформі».

Проблеми переселенців

— ДСНС стверджує, що в евакуації немає аж такої нагальної потреби, що журналісти і правозахисники згущують фарби, що евакуація триває на належному рівні, – з вступним словом виступила Олександра Дворецька, координатор ініціативи «Восток СОС». — Насправді, на прикладі Дебальцеве ми усі побачили, що ситуація кричуща. Близько 8 тис. людей продовжували до останнього знаходитись в місті під час жахливих обстрілів. А це вже не кажучи про інші менш відомі приклади. А міст, що знаходяться на прифронтових територіях — постійно під обстрілом — дуже багато, це і Станиця Луганська, і Щастя, і Попасна. А скільки невеликих міст…

За словам Олександри уряд майже не займається евакуацією, а більшість людей виїхали самостійно або за допомогою волонтерів. Але крім прифронтових територій сотні тисяч людей залишаються в окупованих містах. І ці люди, у зв’язку з введенням режиму перепусток не можуть виїхати на безпечні території. Бюрократична процедура отримання перепустки на виїзд з окупованої території робить легальний виїзд надскладним.

— Я знаю, що зараз, через бюрократію розвиваються корупційні схеми, – стверджує Олександра. – Хабар за проїзд на підконтрольну уряду територію без перепустки коштує від  100 до 300 гривень. А якщо людина хоче виїхати в Росію і заїхати в Україну через контрольовану частину кордону (таку схему використовують часто через постійні обстріли в зоні розмежування), треба заплатити хабар до 1700 грн.

Зі слів Олександри, українська влада створила корупційну схему. До того ж такий механізм порушує цілу низку прав людини. Зокрема через обмеження виїзду з небезпечної території, люди постійно ризикують життям, перебуваючи під обстрілами і в тісному сусідстві з озброєними бандами. Таким чином, крім права пересування є пряме нехтування правом на життя.

Але разом з тим і виїзд на території вільні від бойовиків не гарантує людині спокою. Оскільки до цього часу так і не організована робота з соціальної адаптації вимушених переселенців. Опинившись на вокзалі в чужому місті, люди не мають а ні куди піти, а ні де знайти роботу.

Ситуація у прифронтових містах

— Ситуація критична, або близька до того, – прокоментував стан речей в зоні АТО Костянтин Реуцький, голова правління Правозахисного центру «Поступ». – Те що уряд нехтує цим не тільки цинізм, а і злочин. Уряд не виконує навіть базових зобов’язань щодо дотримання прав людини. Не відбувається евакуація мирного населення. Крім того, навіть ті люди, що хочуть самостійно виїхати з зони проведення бойових дій, не знають куди їхати, де потім жити, де працювати. Уряд не намагається вирішити цю проблему. Але крім цього є ще більша проблема: люди, що знаходяться в колоніях, лікарнях, дитячих будинках. Свобода їх пресування обмежена, але держава не робить нічого для того щоб евакуювати їх. Відомі приклади смерті в таких закладах, люди гинуть від обстрілів, а деколи навіть від недоїдання. Таку бездіяльність влади можна прирівнювати до злочину.

В прифронтових населених пунктах майже повністю відсутня цивільна адміністрація. Не працюють органи місцевого самоврядування, на виклики не виїжджають рятувальники, лікарі, міліція. Люди що проживають в таких містах просто опинились сам на сам зі своїми проблемами. У ці міста не постачають продукти харчування, тож придбати їх в магазинах неможливо. Гуманітарна допомога від волонтерів доходить дуже рідко, а від держави – взагалі відсутня. В багатьох містах немає світла, електроенергії, питної води. Ситуація дуже близька до гуманітарної катастрофи. Так описав ситуацію в прифронтових містах Костянтин.

— Крім того слід зазначити, що на даний момент робота Військової служби правопорядку організована на дуже низькому рівні, – додав Костянтин. – Як не прикро це казати, але дуже часто українські військові становлять небезпеку для місцевого населення. Нема кому слідкувати за цим процесом. Разом з тим слід відмітити, що в прифронтових містах не ведеться ніяка інформаційно-роз’яснювальна робота. Не розповсюджують українські газети, не роздаються листівки, які б могли пояснити місцевому населенню, що відбувається, хто їх обстрілює. Це все дуже негативно впливає на ставлення місцевого населення до військових, а разом з ними і до Української влади. Наприклад в Дебальцеве літом, коли місто звільнили,  до військових ставились набагато краще, ніж в лютому, коли його залишали. Через відсутність стриманої роботи український уряд просто перетворює жителів прифронтових міст у своїх противників.

Проблема полонених

Тема заручників і військовополонених в військовий час є дуже гострою. Влада і волонтерські ініціативи постійно ведуть перемовини з бойовиками «ЛНР» і «ДНР» про звільнення громадян України. Але разом з тим до терористів в полон потрапляють нові люди. Крім звільнення заручників слід думати і про подальшу соціальну адаптацію цих людей, говорять активісти.

— Я хочу навести один приклад: чоловік, після звільнення з полону їхав до Києва на потязі. Він зі зламаними ногами був змушений їхати на верхній полиці поїзда. При тому, що ніхто ніякої допомоги йому не надавав. І по прибуттю в Київ він залишився сам на сам зі своїми проблемами, – розповіла Тетяна Донцова, волонтер ініціативи «Восток СОС». – Держава Україна не займається а ні якою соціальною адаптацією полонених. Їм не надається психологічна допомога, часто вони мають проблеми з отриманням медичної допомоги. Зрештою їм просто треба десь жити і працювати, але де? Ніяких комплексних програм по поверненню колишніх полонених до звичайного життя не має.

Крім того, активісти звертають увагу на проблема людей, яких затримують українські військові. Дуже часто виявляється, що після затримання людини його родичі не можуть отримати інформацію від правоохоронців чи військових про справжнє місце знаходження та причини затримання. За словами активістів є випадки, коли після таких затримань люди зникали, а родичі вже протягом декількох місяців не можуть їх знайти.

— Ми розуміємо, що у силовиків можуть бути підстави для затримання тих чи інших людей, – пояснили Тетяна, – але і військові, і міліціонери повинні діяти по процедурі. Якщо процедура буде дотримана, то питань буде набагато менше, родичі будуть знати чому затримали їх близьких, де вони, які звинувачення висувають. Виконання українських законів при затриманні людей допоможе забезпечити  дотримання прав людини.

Представники влади стверджують, що вони працюють

На прес-конференцію були запрошені представники ДСНС, Міністерства соціальної політики, Міністерства внутрішніх справ, СБУ. Та нажаль прийшли тільки перші два. У своїх виступах вони обмежились сухими цифрами, що до кількості вивезених з зони АТО людей, кількості розселених і працевлаштованих. Повідомили про ухвалені ще восени нормативні документи і запевнили, що державна влада України контролює ситуацію.

Така позиція чиновників, звісно, викликала запитання.

—Складається враження, що ми з вам і ті люди, що живуть на тих територіях та страждають від конфлікту, живемо в паралельних світах і це трагічно, – прокоментував виступ чиновників Костянтин Реуцький. – Не можна закривати очі на проблеми, що там відбуваються. От ви говорите про дев’ять тисяч людей, які евакуйовані з Дебальцеве і з прилеглих населених пунктах. А ми знаємо, що там залишилось 8 тис. чоловік на кінець січня і було вивезено менше 1 тис. чоловік. До того ж це зроблено спільно і зусиллями влади і волонтерів. Це вкрай мало. Не можливо провести ефективну евакуацію і допомогти усім, коли ви дотягли до того моменту, коли допомогти вже майже не можливо. Не можливо зібрати людей, що сидять в підвалах, не можливо просто повідомити їх про те, що буде евакуація, коли нема мобільного зв’язку. І нема людей, які б ходили по цих підвалах  під обстрілами і закликали цих людей зібратись і поїхати за півгодини, бо довше залишатись просто небезпечно. Не можна просто злочинно затягувати ситуацію і казати, що все під контролем. Закликати не сіяти паніку і дотягувати до такої критичної точки. А потім так само звітувати, що все було реалізовано в термін, вчасно і усім потребуючим  надана допомога. Ми таким чином власними руками підриваємо довіру до власної країни, до власного уряду і втрачаємо тих людей, які могли б бути нашими прибічниками, але навряд чи вже найближчим часом будуть.

— Є чітка регламентація діяльності органів влади в тому числі і в цьому питання, – відповів на коментарі Костянтина представник ДСНС Ігор Куслій, — і велике значення у цьому питання мають дії органів місцевої влади. Котрі працюють, котрі не працюють, котрі не працювали і так далі. Тому не треба все збирати до купи і розповідати, що ми тут бравурні марші співаємо, я вважаю… Я такого не казав, тому не треба перебільшувати.

— А хто приймає рішення про евакуацію цивільного населення? – вступила  в дискусію Олександра Дворецька.

— Давайте візьмемо законодавчу базу, яка чітко визначає питання евакуації, – відповів на питання Ігор Куслій. — У нас немає евакуації (зараз  — авт.), у нас є переміщення людей. І люди у нас не евакуйовані, а тимчасово переміщені. І в законах і про надзвичайний стан, і про військовий стан чітко визначено, що органи військового командування спільно з місцевими органами виконавчої влади забезпечують здійснення заходів. Хоч в одному випадку, хоч в іншому, в тому числі заходи з проведення евакуації.

— Така бюрократична система. Я розумію, що є повноваження і є розмежування, – зазначила Олександра. — Але проблема, наприклад,  ДСНС в якому зараз існує Штаб («Міжвідомчий координаційний штаб з питань соціального забезпечення громадян України, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції та тимчасово окупованої території» — авт.) в тому, що туди ніхто не може зайти. Там пропускна система. Я, як волонтер, що працює вже майже рік, не знаю як туди пройти. Як отримати перепустку, щоб з вами поговорити. Якщо телефон не відповідає, я не знаю, що далі робити. На сайті у вас немає інформації, як подати заявку для отримання перепустки, для того щоб прийти та говорити про наші можливості, про ваші можливості.

— Інформація є на сайті, у нас є прес-секретар, це їх повноваження, які вони повинні виконувати, – виправдовується Ігор Куслій. — Дивно чути, що вин не можете зв’язатися, що ви не можете потрапити. Чомусь «Фонд Рената Ахметова» може потрапити на засідання Кризового штабу, а ви ні.

— Така ситуація, вона усюди. Я бачила розпорядження 588 (розпорядження Кабінету міністрів про «Питання соціального забезпечення громадян України, які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції), там до 25 червня дуже багато дедлайнів. Про перелік житла, про постійне оновлення бази житла, які повинні буди доступними для людей. Про розрахунок фінансовий. Але зараз нічого з цього немає, – підвела підсумок Олександра.

Антон Голобородько, для Informator.lg.ua