Перший завод, навколо якого було засновано місто – Луганський ливарний завод, остання його назва – Верстатобудівний завод ім. В. Леніна. Підприємство, яке в останні роки Радянського Союзу випускало не тільки високотехнологічні верстати. Тут виробляли продукцію військового призначення – патрони. Тут було відділення монетного двору. Що маємо на сьогодні? Зусиллями Олександра Єфремова та його бізнес-партнера за часів 90-х Давіда Жванія завод було розділено на частини, більшість цехів порізано на металобрухт, виробництво монет вивезено до Києва. Сьогодні навіть бойовики не можуть налагодити тут виробництво бойових набоїв,бо немає ані обладнання, ані досвідченого персоналу.
Містоутворююче підприємство в минулому – Тепловозобудівний завод (імені Жовтневої революції), до 1990 року виробляв до 90% усіх тепловозів Радянського Союзу, мав майже 40 тисяч робітників. На початку 90-х завод було розірвано на частки. Нуворіши відкусили найбільш ласі цехи – «Центрокуз» це ковальське виробництво приватизував Станіслав Монятовський. «Термо», то є цехи з виробництва опалювальних котлів Олександр Паршин, який у 2008 втратив над ними контроль на користь Едварда Лозовського, екс-зама губернатора Луганщини та давнього бізнес-партнера Олександра Єфремова. Ливарне виробництво – ПАТ «Сталь» відокремив та очолив Володимир Комісаренко. Поступово виробництво знищувалось протягом усіх років незалежності України. Після декількох невдалих спроб приватизувати решту виробництв, завод після дивного аукціону передали у власність російської компанії «Трансмашхолдінг». На сьогодні в заводі працює кризовий управляючий Павло Цеснек з Чехії. Росіяни мають своїх виробників тепловозів і конкуренти їм не потрібні. Виробництво просто викупили для ліквідації.
Міцний у 80-х Завод з виробництва емальованих виробів за декілька років було збанкрутовано зусиллями такого собі ПАТ «Фонд», в керівництві якого ті самі прізвища Єфремова, Кисельова. Просто на «Луганськемаль» цей самий «Фонд» продавав головну технологічну сировину, природній газ, за ціною втричі більшою аніж на ринку. Сьогодні завод зруйнований вщент, що можливо було подано на брухт, навіть цеглини розпродали будівельникам. На його місці ще до війни було заплановано побудувати черговий торгівельний центр.
Завод гірничо-шахтового обладнання ім. О.Пархоменка. На зорі 90-х потрапив під контроль Анатолія Ягоферова та наказав довго жити. Чи то через непотріб та несучасність його продукції, чи то через конкуренцію з головним постачальником гірничого обладнання на Донбасі – Олександром Єфремовим. Технологічне обладнання розпродано на брухт, а площі заводу поступово віддають в оренду під торгівельні центри – благо, розташований він між центральною вулицею міста та залізничним вокзалом.
В 2014 году було визнано банкрутами три найбільших підприємства холдингу «Луганскхолод». Так, це та сама торгівельна марка «Королевское мороженое», що належить найближчій бізнес-партнерці Олександра Єфремова – Наталії Королевській. Цих заводів фізично вже не існує, виробничі потужності «Луганськхолоду» на сьогодні розпродаються на цеглини.
Луганський пивний завод був заснований у 1895 році. На початок 1980 року він виробляв 1,7 млн літрів пива на рік. Десь у 2001 році увійшов до концерну «Сармат» групи СКМ Ріната Ахметова, який здихався його через неприбутковість наприкінці 2008 року «САБ-Міллер». З цього часу завод не працює, будівля, яка до речі входить до переліку пам’яток історії, руйнується, територія заводу нікому не потрібна і не використовується навіть як склад. Жодна людина там не працює.
Ще канули в Літу такі потужні підприємства, як: «Луганський завод колінчастих валів» — повністю розібраний, «Луганська трикотажна фабрика», два домобудівельні комбінати, два молочні заводи.
——————————
Просто факти, просто бізнес, нічого особистого.