Вже близько двох місяців Генадій Москаль очолює Луганську обласну адміністрацію. Ці місяці стали справжньою боротьбою з бойовиками за нормальне життя на підконтрольних українській владі територіях Луганської області. Кореспондент informator.lg.ua вирішив особисто дізнатися, які особливості має робота керівника ОДА під час війни.

— Як ви оцінюєте  свою роботу на посту губернатора Луганської області?

-Як я можу оцінувати свою роботу (сміється), оцінювати може Президент України. Це питання буде розглядати  Президент, на черговій пресс-конференції у нього і спитаєте.

— Але ж вам доводиться тут працювати на посту голови обласної адміністрації, прокоментуйте будь ласка.

-Донецька і Луганська області мають специфічні умовності, вони знаходяться у прифронтовій зоні, а фактично тут йде війна. Тому приходиться вирішувати  не тільки  поточні  проблеми: фінансові, господарські, економічні та такі інші, а головна наша задача — забезпечити безпеку громадян України, на яку посягають бійці так званої Луганської народної республіки. Також на лінії фронту розташовано багато територіальних добровольчих батальйонів, бійців Нацгвардії, прикордонників, які представляють озброєні сили України. Трапляється, що до мене надходить інформація, як в таборі по місту локації хтось ввечері з військових на відпочинку чи в ресторані вирішує постріляти чи когось побити, трапляється. Але  я ж не можу по кожному такому факту дзвонити Міністру Оборони, я в змозі і сам з таким випадком розібратися. Пояснюю хлопцям, що така поведінка не допустима, що вона  компрометує діючу владу  і дискредитує ту силову структуру, яку вони представлють. На жаль такі розбори бувають. Кожен ранок починається з того, що приходиться збирати всі звернення від прикордонників, від міліції, від війскових, від Служби Безпеки, щоб бачити, яка в нас вимальовується картина на цей час, що відбулося, і яке потрібне негайне реагування для вирішування питання. Приклад, от що мені робити, коли всім відомий батальйон «Айдар» вчора викрав першого заступника глави Адміністрації Новоайдарського району? Ну це зовсім бєспрєдєл якийсь! Скільки я не пишу Начальнику Генерального  Штабу, що то не є функція військових формувань — когось викрадати, звинувачувати в сепаратизмі. Це є функція Служби безпеки України, і лише вони мають право це робити і тільки. Я не дам перетворити Луганську область в Латинську Америку! Може десь у Мексиці таке й може бути, але  щоб в Україні викрадали людей — це щось неможливе. Підкреслюю, що ця справа виключно органів Служби Безпеки України, а не територіальних батальйонів охорони. Має бути порядок.

— А є у вас статистика з кількості загиблих мирних мешканців на Сході?

-За день чи за місяць?

Весь цей час с 2004 року, коли почавсь конфлікт між Ющенко і Януковичем, весь цей строк, коли панувала Партія регіонів, велося оболванювання мешканців Сходу. Я бачу, що змінити точку зору на деякі події,на історичні факти людей похилого віку вже неможливо, давайте це признавати. Я вважаю,що вся надія зараз на покоління молодих людей, їм треба пояснювати, показувати, що відбувається справді. А тим, кому за 70, може тільки Моїсей в змозі допомогти, поводивши їх 40 років десь по Півдню (жартує).

Ось, дивіться, як спрацювали в ЛНР. Одразу же захопили телебачення, радіо і віщають свою гидоту.

Я коли спілкуюсь з людьми із різних районів області, то питаю, чи дивляться вони новини від ЛНР, чи лише  українські, люди кажуть, що дивляться. Ось бачите, який вплив на свідомість місцевих через идеї козачєства, Новоросіі та таке інше. А ми що можемо їм противопоставити з боку України? На жаль, на мої численні прохання приїхати в Луганську область представників телебачення і радіомовлення і провести роботи для ретрансляції, а там  тільки обіцяють, але ж то не такі великі кошти. Проблема інформаційної війни в Луганській області є найбільш суттєвою. Люди здобувають інформацію зараз, як і раніше їх предки – на базарі. Так сталося, що є певні проблеми з постачанням продуктів, тому з тою сторони до нас їдуть люди і ось по суботам на базарі  і дізнаються новини. Вони ж зовсім нічого не знають з того, що діється в Україні зараз,не мають можливості дивитись новини.

— Можливо зараз вирішити економічні проблеми регіону?

— Коли буде фінансування. Не може зараз бути однаковим фінансування для Луганської області та Закарпатської області, чи Черкаської.  Проблем дуже багато, ніяк не може вирішити Кабінет Міністрів того, як фінансувати потреби тих, хто втратив майно, в кого зруйновано будинки, і це є одно з самих болючих питань. Йде зима, де людям жити?  Кожен день руйнуються будинки, знищено майно, але й досі питання з допомогою на державному рівні не вирішено. Дайте людям гроші по 150 тисяч и по 10 тисяч на кожного  в сім’ї, вони вже далі будуть вирішувати самі: чи придбати квартиру, чи десь виїхати. Не такі ж великі гроші для  держави, але можуть  реально допогти, чим  фінансувати якісь незрозумілі проекти. Але ж Постанова щодо заходів про допомогу так  і не підписана. Крім того, хтось ще й розумний дописав,що кошти видавати постраждалим після закінчення АТО. Я би рекомендував тому, хто це  приписав, звернутися до лікаря. Я, відверто кажучи, не знаю, коли закінчиться АТО, тому що агресія з того боку тільки зростає з кожним днем. Люди змушені залишати свої домівки,чи то, що від них  залишилось і їхати. Хтось  іде до Луганська з лінії фронту, хтось до Слов’яносербська, у Трьохізбенці залишилось не більш тридцяти відсотків населення, газу ,води немає, інфраструктуру знищено. Мене це насторожує, тому що мали б їхати сюди,на бік України, але вони їдуть в Луганськ, вважаючи,що там їм буде безпечніше. Ось такий парадокс.

— А ті люди, що зараз керують так званими ЛНР, ДНР  Плотницький , Болотов – хто вони є?

— Щодо ДНР не знаю, а відносно ЛНР скажу, що немає єдиного лідера серед тих, хто керує Луганськом та невеликої  частиною Луганської області. В Луганську та невеличкою частиною т.з. ЛНР —  Плотницький, частиною, с одного боку від міста — пан Козіцин  — «атаман Великого войска Донського», по той бік Луганська — у нас пан Мозговий контролює Алчевськ.  І весь час йдуть якісь суперечки  між собою, тому що козаки не признають за керівника Плотницького.  І в цей же час воюють с українськими силовиками. З кимось там вести переговори  представникам міжнародних організацій таких, як ОБСЕ, не є можливим, тому що вони один з одним не можуть договоритись .

Хтось один підписав, наприклад, Мінську угоду, до них потім звертаються представники ОБСЕ з тим, щоб вплинули на виконання угоди, а їм відповідають, що це неможливо, тому що вони інші, їм та частина області не  підкорюється.

-А як це все розпочалось, як ви вважаєте?

-Звідки взялися ці «хунта», «карателі», «бандерівці», «нацисти»? Все це іде з недр Партії Регіонів, тому що інтелектуальний склад так званої ЛНР до того б не дійшов. Ідеї федералізації, ідеї так званого референдума, все це розпочали розхитувати Партія Регіонів. Напруження зростало, й народ був настільки в розпачі, що залишалось сірники кинути. А Партія Регіонів тихо відійшла в сторінку, начебто її й не було. Ось в цей час і почали виповзати то Болотов, то Плотницький, то засуджені, то наркомани, пияки та тому подібні асоціальні елементи. Відповідаючи на запитання, звідки вони взялись, скажу — з вулиці. З  В-у-л-и-ц-і.

Аналогічно, як і усі революції. Спочатку люди-ідеї — представники Партії Регіонів, Партії комуністів, а позаду ті, хто підтримував, ті, хто насіння лузгав та пиво пив. Так і в часи Жовтневої революції 1917 року, очолював її В.І.Ленін, а позаду йшли якісь сумнівні елементи, які потім й керували в Комуністичній партіі. На жаль, так  сталося, і всю відповідальність за це я покладаю на Партію регіонів, і в Луганській області на гражданіна Єфремова особисто, який все це організував. Звідки є ці афоризми (іронічно): «Київ нє слишитДонбасс», «Донбас корміт всю Україну», «Донбасс порожняк не гоніт» і всякая ахінея, яка як зернятко проросла в тій почві, яку копала та лілєяла Партія Регіонів. І що ми маємо? Населення Луганської області не має довіри до української влади. Тут є розподіл на «ми» — Донбасс і «вони» — Київ. І зараз, коли йде обстріл, більшість вважає, що то стріляють «ваші укри». На зустрічах мене просять передати прохання: «Скажите Порошенко, пожалуйста, чтобы он нас не обстреливал». Ось такі виросли росточки під впливом Партії Регіонів. Деякі кажуть, що я згущаю фарби, я запрошую всіх бажаючих провести соціологічний опрос, будь ласка. В мене тут  весь час питають: «А зачем был Майдан?», «А почему вам можно было проводить Майдан, а мы референдум провели», «Почему нельзя было дождаться, чтобы Янукович добыл свой срок президентства?»

(переходит на русский язык)

Да потому, что он планировал остаться на второй срок, потому что он планировал превратить Украину в тоталитарную страну! Они мне: вот матушка – Россия, хотим как они! Все там лучше, все вкуснее, все хорошее. А у вас тут, у укров, дела никудышные.

Ось що я вислуховую у своїх робочих поїздках.

— А можливо на це якось вплинути?

-Я не скаржусь. І якщо хтось вважає, що на це можна вплинути якоюсь шоковою терапією, або хірургічним втручанням, то  я кажу, що тут потрібен час. Нічого іншого.

На прикладі підконтрольних українських територій,  бачу як голови районних рад продовжують працювати так, як ще це було при Партії Регіонів, шукати якісь недоліки, щодо постачання, що завгодно, лише б не починати працювати і вирішувати все, що потрібно на місцях. Борюся з цим, але як бути, коли голові одного району вже 78 років, і він вміє працювати лише як Партія Регіонів навчила. Тому, підкреслюю — час лікує! І потрібна допомога з боку держави.

Доречі, з 1 грудня припиняються  заходи щодо  фінансування той частини населення, що зараз тимчасово не підконтрольна Україні, і ми чекаємо на те, що кількість населення збільшиться в декілька разів, але  з якими настроями вони сюди приїдуть? Розумієте, вже й зараз там зріють настрої незадоволення тією узурпованою владою так званої ЛНР, яка незаконно захватила територію України. Хто буде лідером  цього протесту і коли це відбудеться, на жаль цього сказати не можу.

— А скажіть, будь ласка, своє відношення з приводу Коаліційної угоди, там є декілька пунктів стосовно Донецької і Луганської областей.

-Я вибачаюсь, але я не читав цієї угоди, тому що мені зараз зовсім не вистачає часу слідкувати за політичним життям в Києві. Не вистачає часу абсолютно.

— А як ви прокоментуєте дії СБУ, МВС та інших силових структур на території Луганщини?

-Ви це у мене питаєте?

— Так, як на вашу думку?

-Я вважаю — це слабкість правоохоронної системи, низький професіоналізм . Сюди потрібно було прислати  спеціалістів із інших частин України, а не шукати тих, хто під  час захвату адмінбудівль десь ховався, потім  з’явився, якщо дійсно хотіли навести порядок. Мені багато раз задавали це питання також і  інші журналісти,  і я кажу ще раз, що оцінювати не в моїй компетенції. Я не можу  затримувати  людей, які попадали під люстрацію. Це справа правоохоронців.  Слаба правоохоронна система —  це ознаки слабкості держави. Тому якщо йде така конкуренція за керівництво в правоохоронній системі, потрібно слідкувати за тим, яка віддача від такого керівництва, а якщо не має віддачі, а є лише формальна регістрація злочинів, то така система слаба.

— А ви задоволенні тим, як працюють правоохоронці?

-Я не можу сказати, задоволений я чи ні. Вони працюють скільки можуть, прокурора в області в нас немає, керівника Служби Безпеки немає, тому апарат малочисельний. Хтось рахує: лишиться на посаді, чи не лишиться на посаді — ось це очікування дорого нам коштує. Я вважаю, що вже потрібен інший варіант вирішення проблеми. Треба розуміти, що ситуація в Луганській чи Донецькій області специфічна і заходи до справи відрізняються від інших регіонів України, де за місяць можуть вкрасти дві курки та старий велосипед.

— Останнє питання, як ви взагалі прогнозуєте будуть розвиватися події?

— Наскільки я можу бачити, бойовики  укріплюються, не дивлячись ні на які там Мінські домовленості, йде активне створювання армії ЛНР, в них не менш батальйонів, ніж у нас. Росіяни розбудовують там армію, надсилають техніку і озброєння і все тут лишають. Щоб не попасти під більші санкції, Росія начебто не визнає ці  так звані республіки, як би то вони  не посягають на територію  України в очах Заходу. Можна було припустити, що в козаків є установа «Град», але щоб кожен день по 150-160 залпів давать, звідки ж ті снаряди? Не потрібно вигадувати, що то там гуманітарний конвой чи ще щось, вся ця зброя завозиться  в-і-д-к-р-и-т-о, навіть та  зброя не зачехляється. Російскі військові ходять відкрито, не приховуючи погонів, якщо раніше всі були лише в камуфляжі, то зараз це не проховується, все відкрито і нагло. В останній час ми є свідками того, що обстріл йде з ряда  населених пунктів РФ, не з ЛНР, стріляють з Росії. Ось таке серйозне створення збройних сил дуже й дуже нас лякає. Росія ту техніку виводити не буде, тобто лишить її  на озброєння тут, і ті росіяни й будуть тут командирами.

Кому цьому буде кінець? Якщо була би жива Ванга чи Вольф Мессінг, я би поїхав в них спитати.

Якщо ми на 100 гривень ремонтуємо щось, за ніч нам руйнують на мільйон. Яка ж це політика відновлення Донбассу? Якщо нам дають копійки, а їм дають стількі «Градів», стількі зброї. Якщо раніше вони стріляли по  військовим, то зараз і по школах, по дитячих садочках, державним  установам і житловим будинкам. Прицільно. Де нам напастись того шиферу й скла? Відвідують нас й багато міжнародних  організацій, уважно слухають, зі  всім згідні, але в їх очах наша влада ще корумпована, тому кошти виділяти вони не поспішають, тому я прошу, будь ласка, допомагайте тим родинам, які лишились свого майна, будинків, нам давати гроші  й непотрібно. Не може наша влада допомогти людям, допоможіть ви, чи через громадські організації, чи безпосередньо людям.

Ще дуже прошу звернути увагу спільноти, що діти зараз не ходять до школи, тому що рвуться снаряди,а це не навчання, хоч і дистанційно.

Або, наприклад, повезіть дітей до Чехії, Польщі, Угорщини, Румунії, Болгарії, до держав, так званого в минулому соц.лагерю, до Західної України, покажіть дітям, яке може на них чекати життя. 90% населення Луганщини не покидали своєї області взагалі. Ось в цьому трагедія. Ми, наприклад, заїдемо в село прифронтове, мешканці  якісь суворі, засмучені, не контактні, лише діточки посміхаються, привітно махають руками, спілкуються.

Основна наша ставка  повинна бути на молодь, 70-річних вже не переконати, мабуть лише Кашпіровський зможе (жартує), тому за  дітьми наше майбутнє.

Антон Голобородько для informator.lg.ua