Війна за свідомість людей – одна з основних складових протистояння на сході. І Україна цю війну нещадно програє. На захоплених територіях, як і на багатьох звільнених, і досі не транслюють українські канали. Міністр інформаційної політики Юрій Стець, гендиректор «Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення» Олександр Півнюк, народний депутат Антон Геращенко та багато інших чиновників, не одноразово заявляли про те, що вирішення є. Та далі розмов справа не пішла. Причина цього виявляється дуже простою — нікому прийняти рішення, щодо подолання цієї проблеми.

Війна за розум

З самого початку агресії Росії стало вочевидь, що воювати прийдеться не тільки стрілецькою зброєю, танками, гарматами і літаками. Перш за все війна буде інформаційного характеру. Ще під час анексії Криму українські журналісти відчули на собі, що таке інформаційне протистояння: побиття кореспондентів, крадіжка і псування техніки – вже тоді використовувались так званими «зеленими чоловічками». Це був початок.

З квітня по червень російські бойовики захопили цілі райони Луганської і Донецької областей. В’їзд українських журналістів на ці території став просто небезпечний для їхнього життя. Протягом травня-липня усі місцеві телерадіокомпанії бойовики захопили. На них почали показувати тільки «ідеологічно вірні» передачі.

31 травня бойовики заборонили канал «Ірта». Тоді, ще «народний губернатор» «ЛНР» Болотов, назвав його «важкою зброєю пропаганди». Вже у кінці червня на базі «Ірти» було створено власний канал бойовиків. А за кілька тижнів бойовики захопили і обласне телебачення – телеканал «ЛОТ». В приміщення зайшли озброєні люди, які наказали усім співробітникам забрати речі і залишити приміщення. Ще за тиждень керівництво «ЛКТ» (Луганського кабельного телебачення) по власній волі припинили роботу каналу. Аргументуючи це тим, що не можуть гарантувати безпеку своїм працівникам. В Донецьку відбувались подібні події: обласний телеканал захопили на початку липня, перейменували у «Первый республиканский канал ДНР», та на його хвилях почали транслювати передачі канала «Россия 24».

Разом із студіями були захоплені й теле- та радіовежі. Ретрансляція українських каналів припинилась. Це стало логічним продовженням війни за розуми місцевого населення, яка до того велась вже багато років. Ну, а як по іншому пояснити людям, для чого їм «руський мір»? Як добитись їхньої прихильності і змусити миритись з усіма тяготами та злигоднямивоєнного часу? Як переконати чоловіка, що його рідний брат, що з батьківського дому в Донецьку поїхав жити до Києва, в один день став фашистом, а Українська влада — це хунта? В результаті для мешканця Полтави чи Черкас «розіп’яті російськомовні немовлята» і «паштет із снігурів» стали вже класикою українського гумору, а от в Луганську ці речі сприймають цілком серйозно.

Для українських політиків інформаційна боротьба стала можна сказати «справою честі». Кількість заяв про відновлення мовлення українського телебачення на захоплених територіях просто порахувати не вийде. На цю тему скликали прес-конференції, давали інтерв’ю, робили заяви. І, напевно, якби хоча б половина із цих заяв була справді виконана, в окупованих Луганську і Донецьку вже давно транслювалися б усі центральні українські канали. Та, на жаль, ситуація зовсім інша. Побачити по телевізору українські новини проблематично не тільки в захоплених регіонах, а і на деяких звільнених територіях. Наприклад у Станиці Луганській, яку звільнили ще в серпні, можна зловити три канали і тільки російські. Настрої в селищі відповідно дуже проросійські. А ставлення до українських вояків часто вороже.

Телебачення, газети, інтернет. Що працює?

ЗМІ використовують декілька шляхів для розповсюдження інформації: телебачення, радіо, газети, інтернет. На захоплених територіях працює інтернет і вся інформація, що розповсюджується через мережу доступна усім, хто її хоче і головне може знайти. Але на жаль люди старшого покоління рідко користуються цим ресурсом, та і не всі мають таку можливість — дорого. Телебачення і газети зазвичай є основним джерелом інформації.

З газетами все зрозуміло – у захоплені бойовиками міста їх просто не можливо доставити, а місцеві видання знаходяться під пильним контролем. У звільнених містах, перш за все – прифронтових – хоч і є можливість завести, процес ніхто не організовує.

Телебачення — найрозповсюдженіший в Україні спосіб отримання інформації. І тут теж є декілька шляхів отримати сигнал: кабельне телебачення, роботу якого організовують місцеві провайдери; супутникове, для використання якого треба додаткове дороге обладнання; аналогові хвилі — цей варіант не потребує зайвих зусиль, навіть найпростіша і дешева антена дасть можливість бачити 5-10 найпопулярніших українських телеканали. Якщо з першим варіантом все ясно – бойовики просто під страхом розправи змусили місцевих провайдерів вимкнути українське телебачення, з супутником теж зрозуміло — дорого, а от хвилі – цілком реальна можливість поширювати серед широких верств населення альтернативну російської точку зору на події. Але для використання цієї можливості треба мати мережу телевеж. І до початку воєнних дій такі були. Усі телевежі України знаходяться у власності державного Концерну «Радіомовлення, радіозв’язку та телебачення» (РРТ). В двох східних областях їх 10. Лише три з них залишались під контролем бойовиків у Луганську, Донецьку і Рубіжному. Саме через це в домі мешканців захоплених міст не працюють центральні українські канали.

Виправлення проблеми. Чи це можливо?

Проблема захоплених веж, виглядає цілком логічним поясненням відсутності трансляції. Але генеральний директор «Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення» (РРТ) Олександр Півнюк (нині відсторонений від виконання обов’язків) ще 18 серпня на прес-конференції в «Укрінформі» заявив, що його підприємства готові розпочати мовлення на усій території сходу України.

— Концерн РРТ готовий включити на своїх радіоцентрах передавачі так, щоб покрити сигналом усю східну територію України, — заявив тобі пан Півнюк. — Залишається тільки воля «Національної рада з питань телебачення і радіомовлення» (Нацрада).

Щоправда в січні Олег Василик, прес-секретар Концерну РРТ, пояснив: для цього треба збільшити потужність сигналу. Але є ряд обмежень, що прописані в міжнародних правових актах.

За поясненням Informator.lg.ua звернувся до В’ячеслава Шульгіна, кандидата технічних наук, доцента Харківського Авіаційного Інституту. Фахівець зазначив, що збільшити відстані на яку транслюється сигнал можна і не збільшуючи потужність сигналу. В звичайних умовах на телевізійних і радіо вежах ставлять передавачі, що розповсюджують всенаправлений сигнал, тобто в усі сторони, на 360 градусів. Якщо використовувати направлений сигнал, тобто тільки в одному напрямку, дальність його розповсюдження можна значно збільшити без збільшення потужності.

— Наприклад, якщо направлений сигнал посилається на 90 градусі, то його дальність буде більша як мінімум в 2 рази, в порівнянні з всенаправленим сигналом такої ж потужності. Але слід не забувати про рельєф місцевості. Якщо населений пункт в низині, сигнал може там не прийматись, — пояснив В’ячеслав Шульгін. — Але загалом правда, що допустимі межі потужності регламентовані міжнародними нормативними актами і їх не можна порушувати.

Луганськ знаходиться в низині, це могло б бути поясненням. Хоча навіть зараз є успішні приклади розповсюдження радіосигналу й на Луганськ. 25 липня «Радіо 24» розпочало своє мовлення в Донецьку, а 27 липня – в Луганську. Радіокомпанія «Радіо 24» самостійно встановила ретранслятори. Не чекаючи поки Нацрада дасть на то вказівку РРТ, керівники компанії за власної ініціативи організували мовлення. В особистих розмовах працівники Нацради говорять, що навіть вони не знають місце, де ці встановлені передавачі. Це пов’язано з тим, що бойовики намагаються знищувати усі точки мовлення, використовуючи диверсійні групи і вогонь артилерії. Це і зрозуміло: вони прагнуть повністю відрізати населення підконтрольних їм територій від альтернативних джерел інформації. Крім «Радіо 24» ще з кінця липня «5 канал» відновив мовлення на території Донецька, а 25 грудня це зробило «Русское радіо — Україна», крім звичайних програм на хвилях радіо транслюють інформаційні програми «Громадського радіо». Ці проекти реалізовувались спільно з Концерном РРТ, по ініціативі самих ЗМІ. Приклади яскраво підтверджують, що транслювати аналоговий сигнал на тимчасово не підконтрольні території можливо. Так у чому питання?

Спільна безвідповідальність

Для розуміння проблеми варто розібратись, як організовується мовлення на території України. Звісно, єдиного нормативного акти, який би описував цей процес немає. А коли чиновниками задаєш питання: «То хто повинен прийняти рішення про початок трансляції, хто виступає з ініціативою?», — вочевидь, що якщо є проблема, є механізм її подолання, варто поставити мету і вирішити проблему, — чомусь чиновники й в Нацраді, й в РРТ відводять очі, та багатозначно мовчать. Хоча який тут міг би бут секрет? Для керівництва будь-якого телеканалу чи радіостанції відповідь була б очевидною. І працівники Нацради, просячи не називати їх імен пояснили, як це працює.

Ініціатива мовлення повинна виходити від телеканалу або радіостанції. Вони звертаються в Нацраду, для того щоб отримати дозвіл на використання радіохвиль на певній території. Ті в свою чергу узгоджують це з «Українським державним центром радіочастот» і виділяють частоту хвилі. З цим дозволом ЗМІ звертається до РРТ або самостійно встановлює передавач. Цілком нормальна ринкова схема.

Але в Україні йде війна. А до частини територій країни немає доступу. І в цих умовах державна влада України не виступає з ініціативою використати альтернативні можливості організації трансляції. І це все тільки тому, що просто немає чиновника, який повинен прийняти відповідне рішення. Саме тому деякі ЗМІ самостійно організовують трансляцію.

Нещодавно «спеціально навчена людина» все ж з’явилась. 2 грудня Верховна Рада України затвердила новий склад уряду. Серед міністрів була нова посада: Міністр інформаційної політики, Юрій Стець. Щоправда відповідне міністерство з’явилось тільки 15 січня. Ще в грудні в народі це міністерство назвали «Мінстець».

«Мінстець», як «Мінстець»

Створення Міністерства інформаційної політики було аргументовано необхідністю протистояти пропаганді агресора, тобто Росії. Виходячи логіки, саме ця установа повинна була б займатися вирішенням описаної проблеми. Але у міністра Юрія Стеця своє бачення цього процесу. Положення про Міністерство інформаційної політики сприяє Юрію Стецю у реалізації саме його бачення. В документі майже немає чітких формувань. Завдання міністерства описані розмитими словами: сприяти, координувати, формувати політику і стратегію…

Зате гучні заяви продовжились: «За планом Юрія Стеця на всіх діючих телевежах уздовж умовної межі між Добром і Злом будуть встановлені потужні теле- і радіоантени, що будуть мовити в бік великих населених пунктів Донбасу, що тимчасово окуповані терористами за підтримки Путіна», — написав на своїй сторінці в Facebook нардеп Антон Геращенко ще 6 грудня. До цього дня ці потужні антени не поставлені.

Натомість Юрій Стець повідомляє, що винного в саботажі знайшли. Ним виявився Олександр Півнюк, генеральний директор концерну РРТ.

«Знайомтесь, Олександр Півнюк. Генеральний директор Концерну РРТ. Це саме та людина в Державі, яка, як на мене, саботує відновлення трансляції українських телеканалів та радіостанцій на сході. Він, а також його підлеглі сприяють поширенню телесигналу російських телеканалів та телеканалів, так званих ЛНР, ДНР на тимчасово окупованих територіях. Так це чи ні, дізнаємось протягом найближчих днів від компетентних органів», — написав Юрій Стець на своїй сторінці в Facebook. Олександра Півнюка відсторонили від виконання обов’язків гендиректора концерну, а для зясування його вини створили урядову комісію.

Тож правий міністр чин ні – вирішувати компетентним органам. Можливо Півнюк і справді саботував чиїсь рішення і не відновлював мовлення. Хоча заяви пана Півнюка і повідомлення, що розповсюджувала прес-служба РРТ, говорять, що вони вже майже півроку чекали розпорядження на відновлення мовлення. Та співпрацювали з різними ЗМІ з метою відновлення трансляції українських каналів. Тому виникає питання: а що зробив Мінстець для подолання цієї проблеми? До сьогоднішнього дня крім гучних заяв і скандальних викриттів результатів його роботи не видно.

Світло у кінці тунелю

Здається вихід з цієї ситуації видніється. Ще 18 грудня Нацрада дозволила тимчасове мовлення на непідконтрольній українській владі території Донецької і Луганської областей. Таке повідомлення було опубліковане на сайті Нацкомісії. Ініціатором таких рішень стали Служби безпеки України, Адміністрації Президента України, громадських організацій та телерадіокомпаній, вони звернулись до Нацради з проханням врегулювати цей процес. У відповідь на ці прохання «Нацрада ухвалила рішення, яким дозволила низці ТРК вести тестове мовлення на зазначеній території на час проведення антитерористичної операції. Зокрема, це такі мовники: телеканал «1+1», 5 канал, телеканал «Україна», Радіо 24, «Еспресо ТV» та НТРК «ІРТА»», — говориться в заяві.

Це рішення виглядає як величезний прогрес в інформаційному протистоянні. Для прийняття його знадобилося понад 6 місяців і ніякий Мінстець для цього не потрібен. Але на жаль і сьогодні воно не втілене на практиці.

Антон Голобородько для Informator.lg.ua