Олеся Олексюк, активистка Национальной скаутской организации «Пласт» описала в своем блоге подробности своего похищения и плена в здании луганского СБУ.

Я Олексюк Олеся Ігорівна , 11.04.1994 року народження, проживаю в місті Лутугине, Луганської області. Я, є членом Національної Скаутської Організації України – ПЛАСТ та член Луганського обласного осередку скаутів України.
Мої друзі та знайомі мене запитують, що сталося зі мною, з моїм дівочим скаутським гуртком 18 травня 2014 року. Тож повинна з запізненням розповісти. Все як було.
Близько десятої години ранку я і Руслан Залізняк, також член цієї організації, повели дітей скаутського гуртка «Вовча зграя» та «Блискавичні» в похід на природу. Йшли ми пішки, на Лутугинське водосховище. Там ми, та дев’ять дітей провели традиційне відкриття нашого заходу, з прапором України. Після чого ми купалися і грали в ігри.
Після пікніка, близько 14:00 ми вирішили закінчувати прогулянку, зібрали речі, вишикували всіх дітей. Коли ми розгорнули український прапор, то це спричинило жахливі події. Двоє чоловіків, відпочиваючих недалеко від водосховища, підбігли до нас і стали кричати і погрожувати, що вб’ють нас. Один чоловік з пляшкою в руках, говорив, щоб ми швидше прибрали прапор, а то він незрозуміло куди його засуне. Говорили, що ми агітуємо дітей. Що ми, силою змушуємо дітей тримати прапор. Потім замахувались на дітей. Мене схопив один чоловік, але я вирвалася і сказала дітям щоб вони втікали! Руслана схопили. Я зателефонувала батькові і повідомила про захоплення Руслана, повідомила про те, що ми біжимо швидше додому. Руслана не відпускали чоловіки. Я не знаю, що вони з ним робили. Діти бігли зі мною, помітивши за нами машину таксі ми побігли швидше, я крикнула дітям « — Тікайте швидше, ховайтеся . » Діти втекли. «Стій стріляти буду!» почула я за спиною. Мене наздогнали, заламали, затягли в машину насильно (в машині вже знаходився Руслан).
Вся дорога супроводжувалася звинуваченнями, ударами і лайкою. Руслана били кулаками по обличчю. Мені теж дісталося кілька разів. Нас в машині їхало 5 осіб. Коли ми доїхали до Ровеньківського повороту, біля блокпосту, нас з Русланом витягли з машини і поставили на коліна. Вони здійснили обшук речей і виявили у Руслана Залізняка в рюкзаку прапор України і прапор червоно-чорний. Руслан отримав ще кілька ударів по голові. Події тривали близько 15 хвилин. Мене тримали зверху і не давали ворушитися. Перевіряли телефони, дзвінки, контакти. Після того, нас розсадили в різні машини. Далі ми їхали на СБУ (це штаб Луганської Народної Республіки). Я сиділа в машині з двома чоловіками, які погрожували згвалтувати мене, якщо не зізнаюся, що я « Правосек », що таких як я люблять. Один чоловік сказав, зараз кинемо тебе в підвал , а там розберемося, що ти і як. Розпитували, хто головний, скільки платять і т. д. Я все заперечувала і плакала. Говорила, що ми місцеві скаути, як туристи. Коли плакала, чоловік який тримав автомат, вдарили мене по обличчю і сказали закрити рот, інакше пристрелить.
Наступна зупинка була здійснена біля оптової бази. До мене в машину посадили Руслана і ми поїхали в будівлю СБУ міста Луганська. Коли ми приїхали, нам скрутили руки і повели в будівлю. Один чоловік, який супроводжував мене сказав « — Не бійся, візьми мене за руку , я твій наречений і не реви. Тобі нічого не зроблять, ось твоєму виродки дістанеться. А з тобою будуть розмовляти». Коли на вели в будівлю, люди біля будівлі кричали образливі слова і погрози смерті. Біля входу в будівлю , нас супроводжували вже інші хлопці з автоматами. Нас завели в маленьку кімнату, де ще раз зробили обшук. Попередили, що за прапор чорно — червоний, який був у Руслана в рюкзаку, ми відповімо. Його кілька разів по голові вдарили тремпелем, потім по обличчю деревинкою, потім били по тілу. Мене відвели в іншу кімнату, де сидів один чоловік в офісі і вже чекав мене. Я зайшла і все розповіла, що за організація і чому ми стояли з прапором України. Він сказав: « — Я зараз розберуся, чому у вас цей прапор «правосеков », я б вас за це, взагалі вбив ».
Після допросу, мене повели до входу в будівлю на КПП, де сиділа одна дівчини в білому халаті, яка дала мені води і заспокоїла тим, що я буду жива і мене відпустять. Коли я запитала за Руслана, вона сказала, що його будуть бити. І вона нічого зробити не може. Через деякий час я побачила розбите і закривавлене обличчя Руслана. Він був весь у крові і з опухлим обличчям. Його голова була перемотана скотчем і руки зв’язані, до нього приклеїли його рюкзак і прапором обв’язали. Його штовхали і копали, потім повели на вулицю, там його змусили в мікрофон розповідати всім, чому в нього прапор України і чорно-червоний прапор. Після того, його вже били всім натовпом. Люди відібрали у нього картку, телефон, і вимагали щоб він сказав пароль. Його били дверима, дошками, ногами. (Цього я не бачила. Це вже пізніше розповів він сам.)
Я сиділа в холі будівлі і чекала розмови з якоюсь людиною . Поруч біля мене сів чоловік зі зброєю, сказав : «Не бійся і не плач, все буде добре, тебе скоро відпустять. А хлопця того, провчать і потім відпустять, а може і не відпустять зовсім. А ти будеш жити ». Він дав мені води і намагався заспокоїти. Пізніше до мене підійшла та дівчина, в білому халаті і дала валер’янки. Вона подзвонила мамі і сказала де я знаходжусь, і що зі мною все буде в порядку. Я трохи заспокоїлася.
Пізніше мене повели на допит до ще одного начальника. Я зайшла в його кабінет, який знаходиться на другому поверсі будівлі. Там я побачила чоловіка за комп’ютером, який наказав розповідати і скаржитися. Я розповіла все, що сталося. Він страшенно розсердився, коли почув, що хлопці замахувались на дітей-скаутів. Сказав, що люди дурні, спочатку кулаки, а потім мізки. Сказав, що ми вибрали не правильне місце і час, що не потрібно було взагалі в такий час виходити. Він був знайомий з організацією і сказав, що ми не правий сектор. Потім мене повели в інший кабінет, до іншого начальника . Там я побачила жахливо побитого Руслана, губи не закривалися, очі ледве було видно. Я розридалася, мені дали води і наказали заспокоїтись, один з двох чоловіків, який стояв біля кабінету дав мені води і цукерку, сказав не переживай, все буде добре. Після того мене знову опитали і сказали написати хто я, і як давно займаюся в цій організації. Я все написала . Далі мене оглянула дівчина — лікар, сказала, що пошкодження дуже легкі. Я повернулася в кабінет і продовжила писати, написала, що не маю претензій і удари незначні. Коли ж Руслана, в тому ж кабінеті, оглянув лікар, то повідомив, що можливо у нього струс мозку, пошкодження м’яких тканин і численні ушиби. Йому негайно потрібно в лікарню. Чоловік, який сидів за столом в офісі сказав, що його не треба відпускати, нехай тут полікують і через 2-3 дні додому відпустять. І це побиття зробили дебіли, які сидять внизу. Вони не повинні були так робити. Коли до кабінету зайшов начальник нашої Лутугинської міліції і сказав, що він заїхав забрати мене. « — Нехай все розпишуть і потім ми їх відпустимо », така була відповідь.
Ми з Русланом підписали розписку про невиїзд з Луганської Народної Республіки, що не маємо жодних до них претензій. Нас запитали, чи зрозуміли ми урок, на що ми відповіли — «Так! Зрозуміли ». Нас відпустили. Супроводжували нас двоє. Чоловік зі зброєю та начальник міліції. Ми вийшли на вулицю і поїхали до зупинки, де зустрілися з мамою Руслана і з моїм батьком. Нас повезли додому. Зараз Руслан знаходиться в лікарні. Я вдома .