Вчера, 25 июля, сообщалось, что на протяжении нескольких дней в Сети обсуждают пост Елены Кетинг о якобы «любительнице русского мира» Инне Топ – дончанке, с 2012 года проживающей в Киеве. Сегодня история получила продолжение. Об этом корреспонденту Informator.media рассказала Инна.

По словам Инны Топ, в компанию, где она работает, поступили некие жалобы, где высказывается возмущение в адрес Инны, ставшей «известной» из-за поста Елены Кетинг, который распространяют СМИ.

«Руководство приняло решение в очередной раз попытаться прояснить ситуацию. Мне порекомендовали сформулировать мое личное мнение о том, что произошло вследствие распространения ложной информации Еленой Кетинг, а также обозначить свою гражданскую позицию. Я всегда думала, что о человеке лучше всего говорят его дела, честная жизнь и работа, но последние события заставили меня задуматься над тем, что этого недостаточно, и каждого из нас в любой момент могут облить грязью какие-то неизвестные люди, даже не заботясь о последствиях своей лжи», — рассказала Инна.

Она предоставила реакции Informator.media полный текст документа, который попросила опубликовать. Публикуем без изменений, на языке оригинала:

«Згідно ч. 3 ст. 277 ЦК України, негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. В негативному пості стосовно мене, я не вбачаю жодного доказу автора посту щодо інформації, яка в ньому викладена. Навпаки, автором негативного посту порушені норми, закріплені частиною 1 ст. 307 ЦК України, стосовно того, що фізична особа може бути знята на фото-, кіно-,теле- чи відеоплівку лише за її ЗГОДОЮ, а також частиною 1 ст. 308 ЦК України, стосовно того, що фотографії, на яких зображені фізичні особи, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише ЗА ЗГОДОЮ цієї особи. Обмовити легко кожного!

Я пам’ятаю 1 липня 2014 року, коли до будівлі Донецького обласного управління внутрішніх справ України вдерлися бандити і вивезли керівника. Тоді я зрозуміла – треба негайно вивозити мати з дитиною. Я пам’ятаю страшне 5 липня, коли померла наша надія, коли у Донецьк із Слов’янська ввійшли «гіркінці» зі Стрєлковим, і стало зрозуміло, що це місто — вже не той Донецьк, у якому ми народились, виросли і який вибудовували. Місто захоплене військовими формуваннями із російськими прапорами.

Я пам’ятаю, як ми 9 липня бігли на вокзал. Ми бігли з рідного дому, де я народилася, куди мене немовлям принесли з пологового; з рідного двору, де буяли, проводжаючи мене, рожеві, білі, червоні та жовті троянди — незмінні символи Донецька; з рідного саду, де кожне дерево має свою історію — чи пам’ятає мене ще маленькою дівчинкою, чи посаджене мною та батьками до якоїсь пам’ятної події; з рідного інституту, де я навчалася та працювала, і з яким мене пов’язують тридцять найкращих років життя.

Я люблю Україну. Я люблю наші традиції, наші пісні. Навіть теоретично, глупо припускати, що я можу підтримувати створення фейкових республік, адже я маю вищу юридичну освіту за фахом правознавство та багаторічний досвід роботи за фахом. Тому я, як ніхто інший, розумію, що згідно ст. 73 Конституції України питання про зміну території України вирішується всеукраїнським референдумом, тому будь які місцеві заходи, язик не повертається назвати іх референдумом, не можуть вирішувати питання територіальної цілісності нашої держави. У фекових «республік» не має майбутнього, вони не можуть бути визнані на міжнародному рівні, а я, як кожна нормальна людина, хочу, щоб мої діти жили в справжній, могутній державі, яку поважають та визнають у всьому всесвіті! Я не підтримую терористичні так звані «ДНР», «ЛНР» та окупацію Криму Росією. Я не підтримую насилля у всіх його проявах. Я не підтримую ЗМІ, які з легкістю, без жодного доказу, можуть завдати удару, облити брудом.

«Завдяки» публікаціям ЗМІ я почала розуміти, що насправді пропаганда каналів, газет та інтернету шкодить думкам українців. Люди готові повірити кому завгодно, хто напише першим. Люди не хочуть чути слова звичайних громадян. Боюся тільки одного — щоб те тавро «донецьких» не зробило нас вічними винуватцями та біженцями, вигнанцями, щоб не почути після «Геть з Донбасу!» із вуст не донецьких українців: «Геть з України!». Щиро сподіваюся, що це не справдиться, бо ж ми на те не заслуговуємо».

Между тем, Глава Правления Благотворительного фонда «Восток-SOS» Александра Дворецкая на своей странице в социальной сети обратила внимание на любопытную деталь.

«Знаете, у нас у людей в голове такая каша ужасная, что просто страшно становится. Все репостят историю о «ватной» женщине в купе поезда, не разобравшись, «а был ли мальчик?». Потому как место работы патриотичного автора опуса свидетельствует, разве что, о том, что она не очень-то разборчива в своих крайностях политических предпочтений», — написала Александра Дворецкая.

«ОБОЗРЕВАТЕЛЬ, надеюсь, найдет силы написать опровержение, или, хотя бы, тихонечко удалит все это…» — добавила она.