За офіційними даними, наразі в Україні зареєстровано більше ніж 1,5 млн переселенців з Донбасу та Криму. На п`ятому році збройного конфлікту проблеми внутрішньо переміщених осіб не змінилися: позбавлення права голосу, відсутність житла, складнощі з працевлаштуванням. А негативний образ переселенця, який було закладено російською пропагандою в 2014 році, і поширено низкою українських медіа, не полегшує втікачам від війни задачу інтегруватися в нові громади на мирній території.
Про можливості вирішення проблем переселенців, сценарії деокупації Донбасу, а також примирення українського народу Informator.media поспілкувався із заступником міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Георгієм Тукою.
На вашу думку, наскільки об`єктивно проблеми переселенців висвітлюються в українських медіа?
У 2014-2016 році я почав виступати категорично проти, коли був свідком того, як наші медіа формували негативний образ переселенця порівняно з іншими мешканцями нашої держави. Наприклад, хтось обікрав хату. Якщо це зробила внутрішньо переміщена особа, то обов`язково буде зазначено, що це саме переселенець. Якщо хтось в стані алкогольного сп`яніння потрапив у ДТП, обов`язково інформація подається в такому контексті, що це зробив переселенець. Хоча будь-кому зрозуміло, що, умовно кажучи, на тісячу мешканців, наприклад, Дніпропетровської області — два подібні випадки з переселенцями, а 998 — з місцевими мешканцями.
Але мені здається, що десь із 2016 року ці тези почали змінюватись, і популярності набрав образ жертви. Думаю, зараз головне — демонструвати користь переселенців. Наприклад, в Маріуполі молодий хлопчина з Донецьку відкрив піцерію. Я дивився про нього добрий, фаховий сюжет. Але ж це історія його успіху. А його успіх — це не лише персональна удача. Він задовольняє попит громадян, а ті за це йому платять. Я вважаю за доцільне показувати, як людина приносить користь саме тій громаді, в якій живе. Це б полегшило інтеграцію переселенців в громади і допомогло б налагодити зв`язки.
Саме цього, з моєї точки зору, і не вистачає українським медіа. Тому, на жаль, здебільшого в громадах превалює настрій, що наявність переселенців — це нібито виключно додаткове навантаження. А насправді ці люди своєю працею приносять користь містам, в яких оселяються.
Вже зараз політичні сили експлуатують тему Донбасу, намагаючись отримати симпатії електорату. Чи можливо знизити це навантаження?
Ще рік тому я попереджав про такий розвиток подій. Варто зазначити, що 99,9% заяв щодо проблематики Донбасу, які зараз озвучуються, — голослівні й популістичні. Бо коли, наприклад, Ляшко розповідає, що треба будувати житло для переселенців, у мене виникає запитання: що ти, “коз`я морда”, робив три роки у Верховній Раді? Це ж ти голосував за такий бюджет, це ти відмовляєшся приймати зміни до житлового й виборчого кодексів, щоб надати право вибору цим людям. Власне, він не один такий: представники всіх політичних сил починають загравати з темою Донбасу.
Я вважаю, потрібно впровадити низку практичних інструментів з боку держави, які б плегшили життя переселенців, і після цього автоматично знизиться навантаження в політичній сфері, і, відповідно, в медіа-просторі. Деякі з таких ініціатив — змін до законодавства, які потім підтягнуть імпліментації до відповідних підзаконних актів і різних нормативних документів, — вже давно знаходяться у Верховній Раді. Але, на жаль, поки не відбулося навіть розгляду в профільних комітетах.
А які кроки зараз робить профільне Міністерство для полегшення життя внутрішньо переміщених осіб?
Ми продовжуємо лобіювати в уряді інтереси цієї категорії наших громадян, продовжуємо розробляти відповідні документи й ініціативи. В тому числі, наприклад, було розроблено “Стратегію інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року”. Наразі в Кабінеті міністрів вже знаходиться план заходів, яким передбачено конкретні дії кожного органу центральної виконавчої влади щодо імплементації пунктів цієї стратегії.
На жаль, у нас 99% людей взагалі не знають алгоритмів функціонування державної влади, навіть більше — ніколи не тримали в руках Конституції. Хоча зараз в захваті обговорюють нову “народну Конституцію”. Мені дуже хочеться подивитися на той народ, який “пише” зараз Конституцію. Коли вперше почув цю фразу, уявив собі картину “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”.
Люди, здебільшого, вважають, що у Міністерства мають бути мільярди гривень, і ми мусимо будувати, ремонтувати і дарувати житло. Насправді, наше головне завдання — коригування державної політики щодо будівництва доріг, поліпшення умов навчання дітей переселенців, покращення надання адміністративних послуг, охорони здоров`я, державної міграційної політики тощо. Ці моменти ми координуємо.
Ми говоримо про держаппарат, роботу МінТОТ і політиків. А особисто ви — Георгій Тука — чим можете бути корисним переселенцям? Можливо, маєте конкретні приклади?
Розумієте, я не хочу, аби мене люди почали сприймати таким собі “стариком Хотабичем”, до якого можна звернутися в будь-який момент з будь-якою проблемою, і він її обов`язково вирішить.
Наприклад, наразі займаюся вирішенням складної проблеми. У мого друга, з яким ми познайомилися на Майдані, працював водієм молодий хлопчина, 25 років. Переїхав до столиці з дружиної і двома маленькими дітьми, а батьки залишилися на окупованій території. Він часто їздив їх провідати, хоча батьки просили не ризикувати. І от десь два з половиною місяці тому він поїхав до батьків. Йому на в`їзді поставили в паспорт штамп “Луганская народная республика”… Тепер цей паспорт не є дійсним ані для український, ані для російських прикордонників. Це сталося в п`ятницю, а в понеділок його викликали до “військомату”, потім — тижневе навчання. Зараз він десь на передовій, зі зброєю в руках, проти нас.
Ми зараз вирішуємо питання, яким чином його переправити на контрольовану територію, щоб, з одного боку, представники незаконних збройних формувань йому в спину не вистрілили, а з іншого боку — щоб його наші під час перетину лінії зіткнення не застрелили.
На тлі сказаного вище — чи не здається вам, що негативне висвітлення проблематики ВПЛ і мешканців окупованих територій в українських медіа можна пояснити також відсутністю ефективної державної політики стосовно допомоги цим людям?
Можливо, це речі взаємопов`язані. Мене дуже неприємно вражає низка фактів. По-перше, чим далі від лінії зіткнення, тим сильніше прагненя до помсти. По-друге, на жаль, є чимало керівників держави, які жодного разу не те що на передовій, а й взагалі на сході нашої держави не були, хоча за повноваженнями вони реалізують політику, в тому числі, щодо східних територій. Вважаю це абсолютно неприпустимим.
Можливо, на світогляд певного числа людей свій відбиток наклала масована медійна атака, що відбувалася на початку всіх подій, коли, наприклад, знімали якийсь мітинг, скажімо, у тому ж Єнакієвому, і за допомогою сучасних технологій робили з невелекою кількості людей “багатотисячний мітинг”.
Деякі мої колеги по Кабінету міністрів, зокрема, і народні депутати, вони ще й досі залишаються в полоні якихось пропагандистських тез, які впроваджувалися в українське середовище саме нашим ворогом, ніби на Донбасі “всі за руський мір”, “всі за відокремлення”. Поки що подолати цю пропаганду дуже важко. Але не без варіантів.
А що б ви запропонували?
Протягом дуже тривалого часу я був єдиним серед публічних політиків, хто з першого дня почав висловлюватися категорично проти Семенченка та Ко і їхніх ініціатив.
Крім того, я був і залишаюсь наполегливим критиком існуючої системи виплати пенсій. Я вважаю, що пенсію мають отримувати всі громадяни України без жодних обмежень. Людина лише тільки має дістатися до контрольованої державою території, бо, певна річ, на непідконтролій територій здійснювати українські виплати неможливо.
Я б міг сказати, що задача — впоратися з пропагандою — безнадійна. Але я чудово пам`ятаю, які жваві дискусії (в тому числі, з моїми друзями) виникали в мене щодо закону про амністію — депутатом від “Народного фронту” Ігорем Лапіним, з Андрієм Тетеруком… І, якщо спочатку вони наполягали на стовідсотковому покаранні всіх, то зараз абсолютно спокійно сприймають думку про те, що карати потрібно лише тих, хто вчиняв особливо тяжкі злочини, злочини проти людяності, — а інших людей треба амністувати.
Але ж пан Лапін так і не відкликав свій проект закону “Про заборону колабораціонізму”?
Ні. Але наразі ми маємо зовсім інший тон дискусії. Є певний прогрес, і я бачу в цьому свою персональну заслугу. Наприклад, в тому, що я відстоював власну точку зору — і публічно, і під час неформальних зустрічей з цими людьми, переконуючи їх, що не варто велику кількість людей заганяти в глухий кут. Ми самі собі створюємо супротивників. Навіщо?
До речі, про супротивників. Як прокоментуєте позов з боку МінТОТ проти ГО “Мій дім.ua”? В українському медіа-просторі пролунали слова про переслідування громадськості за критику Міністерства.
Цікаво: називати дезінформацію “критикою” у авторів охоти вистачає, а як справа до суду, то… “ой, рятуйте”? Вважаю позов до суду — цивілізованим сучасним методом вирішення спору і не бачу в цьому ніякого “кошмару”. Зрештою, хіба “громадськості” не варто навчитися нести відповідальність за свої слова і вчинки?
Триває обговорення стратегій деокупації Донбассу. Які ваші особисті прогнози щодо можливого розвитку подій?
Я особисто вважаю ймовірними три сценарія. Перший — це суто воєнний, коли країна воєнним способом звільняє окуповані території. Другий — капітуляція, коли Україна відмовляється від цих територій. І третій, з моєї точки зору — найбільш вдалий варіант, це застосування миротворців.
Думаю що нам необхідно діяти за сценарієм, який відбувався у Славонії та Хорватії. Ми дуже детально вивчили цей досвід: як працює перехідна адміністрація, яким чином проводяться й контролюються вибори, як здійснюється сумісне патрулювання, як відбувається процес демілітарізації тощо. Ці кроки ми розуміємо.
Але те, що стосується цих трьох імовірних сценарієв, то це виходить за межі компетенції Міністерства. Це питання інших органів центральної влади.
А яким, на вашу думку, буде життя після деокупації, якщо на п`ятому році збройного конфлікту поняття “примирення” повністю дискредитоване? Чомусь вважається, що мова йде про братання з бойовиками, хоча насправді — про примирення українського народу…
На те, щоб дискредитувати це поняття, працювали, в першу чергу, не медіа, а низка політиків, яким підігравали ці медіа.
Я б сказав так: велике серце схильне прощати, а дрібна душа схиляється до помсти. Нам треба зрозуміти, що помста — це крок в нікуди, в прірву, бо помста буде з обох сторін. Треба подумати про майбутнє. Так, мені може не подобатися мій сусід, але я не проти, щоб наші діти між собою товаришували.
З моєї точки зору, саме таким алгоритмом мислення треба керуватися.